Закриття провадження гпк

Гражданский процессуальный кодекс Украины (ГПК Украины) с комментариями к статьям

ГОРЯЧАЯ ЛИНИЯ БЕСПЛАТНОЙ ЮРИДИЧЕСКОЙ КОНСУЛЬТАЦИИ (495) 662-98-20: 441

Стаття 206. Наслідки закриття провадження у справі

1. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

2. Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 205 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

3. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв’язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 206 Цивільного процесуального кодексу України

1. Відповідно до правил цієї статті провадження в справі закривається ухвалою судді (суду), яка постановляється у вигляді окремого процесуального документа. В ухвалі повинна бути зазначена фактична та правова підстава закриття провадження в справі.

Якщо суд закриває провадження в справі через її непідвідомчість суду, то заявнику повинно бути вказано до якого органу він може звернутися зі своєю заявою. При цьому суд зазначає лише підвідомчість справи, а не її підсудність.

2. Оскільки ухвала про закриття провадження в справі перешкоджає подальшому руху справи, то відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 293 ЦПК вона може бути оскаржена в апеляційному порядку. Ця стаття передбачає процесуальні наслідки закриття провадження в справі для учасників даної справи: повторне звернення суду з таким же позовом, тобто з позовом між тими ж сторонам про той же предмет і з тих же підстав, не допускається.

3. Винесення судом ухвали про закриття провадження у справі унеможливлює його повторну участь у справі після скасування даної ухвали в апеляційному порядку. Так, відповідно до ст. 21 ЦПК суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи у зв’язку з винятковими обставинами, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі.

Закриття провадження гпк

Закриття провадження у справі — це закінчення діяльності суду з розгляду цивільної справи без ухвалення рішення із зазначених у законі підстав, яке виключає можливість повторного звернення до суду із таким самим позовом.

Провадження у справі закривається або в силу того, що процес виник за відсутності у особи, яка звернулася до суду, передумов права на пред’явлення позову, або з інших підстав, за яких справа не може бути вирішена по суті. При закритті провадження у справі виключається можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Перелік підстав закриття провадження у справі, передбачений у ст. 205 ЦПК, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Підстави закриття провадження у справі можна поділити на 3 групи.

Перша група — підстави, які свідчать про те, що в заінтересованої особи не було передумов права на звернення до суду, і справа не повинна була прийматися до провадження судом, а саме: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі в зв’язку з відмовою позивача від позову або з укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим (пункти 1, 2, 5 ч. 1 ст. 205 ЦПК).

При цьому слід мати на увазі, що вимога про наявність рішення суду або ухвала суду, які набрали законної сили, про закриття провадження у справі в зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 2 ч. І ст. 205 ЦПК), стосується лише сторін спору, а не третіх осіб без самостійних вимог.

До другої групи належать підстави, пов’язані з розпорядчими діями сторін, які перешкоджають продовженню процесу, зокрема позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом (пункти З, 4 ч. І ст.’205 ЦПК).

Третя група — не підстави, які не залежать ані від суду, ані від сторін, наприклад, померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі (пункти 6, 7 ч. І ст. 205 ЦПК).

Наявність ухвали про закриття провадження у зв’язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в пій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Провадження у справі закривається шляхом постановлення ухвали, яка може бути оскаржена (п. 14 ч. 1 ст. 293 ЦПК). Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частини 1 та 2 ст. 206 ЦПК).

Якщо провадження у справі закрито, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду (п. 5 ч. 1 ст. 83 ЦПК). Сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається за ухвалою суду у разі закриття провадження у справі з підстав, визначених ч. 1 ст. 205 ЦПК (п. 4 ч. 2 ст. 83 ЦПК).

Суд, закриваючи провадження у справі, повинен уважно підійти до питання встановлення наявності підстав для такої дії, оскільки її наслідком є заборона повторно звертатися до суду з цією ж вимогою. Інакше кажучи, суд, помилково постановивши ухвалу про закриття провадження, зменшує шанси особи на захист свого права, свободи чи інтересу.

Залишення заяви без розгляду, на відміну від закриття провадження у справі — це закінчення розгляду справи без ухвалення рішення суду із зазначених в законі підстав, яке не виключає можливості повторного звернення до суду із такою самою заявою.

Залишення заяви без розгляду пов’язане з обставинами, що виключають розгляд справи в суді до їх усунення. Тобто на відміну від попередньої форми закінчення провадження у справі, закон надає особі, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, право звернутися до суду повторно (ч. 2 ст. 207 ЦПК). Підстави залишення заяви без розгляду, перелічені в ст. 207 ЦПК, не є вичерпними. При цьому їх умовно можливо поділити на наступні групи.

Перша з груп охоплює підстави, що існують на момент відкриття провадження у справі і свідчать про недотримання позивачем або заявником установленого законом порядку пред’явлення позову чи подання заяви:

1) заяву подану особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;

2) заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

3) спір між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді;

4) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у ст.ст. 119 і 120 ЦПК, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк (пункти 1, 2, 4, 8 ч. І ст. 207 ЦПК).

Другу групу становлять підстави, які можуть виникнути при провадженні у справі до судового розгляду та під час судового розгляду і свідчать про небажання брати участь у цьому судовому розгляді:

1) належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

2) позивач подав заяву про залишення позову без розгляду;

3) між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді;

4) особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог, і від неї надійшла відповідна заява;

5) позивач до початку розгляду справи залишив судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності (пункти 3, 5, 6, 7, 9 ч. 1 ст. 207 ЦПК).

До третьої групи належать підстави, які свідчать про об’єктивну неможливість розгляду справи в цьому процесі в силу прямої заборони закону. Так, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК).

Ухвала про залишення заяви без розгляду може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 15 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Якщо заяву залишено без розгляду, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду (п. 4 ч. І ст. 83 ЦПК). У разі залишення заяви без розгляду з підстав, визначених пунктами 1. 2, 8 ч. і ст. 207 ЦПК, сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається за ухвалою суду (п. 5 ч. 2 ст. 83 ЦПК).

Закриття провадження гпк

1. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо:

1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

2) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

3) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;

4) сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом;

5) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим;

6) померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

7) ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 205 Цивільного процесуального кодексу України

1. Закриття провадження у справі — це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв’язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов’язує неможливість судового розгляду справи. Після закриття провадження позивач не має права на повторне звернення до суду з тим же позовом.

Провадження може бути закрите лише після його відкриття. Якщо неможливість розгляду справи встановлюється на стадії відкриття провадження у справі, суд відмовляє у відкритті провадження (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК).

Підстави для закриття провадження в справі вичерпно визначені ст. 205 ЦПК і свідчать про те, що процес виник або неправомірно при відсутності в заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом, або не може бути продовжений з інших причин, в тому числі і в зв’язку з волевиявлення сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки.

Отже, підставами закриття провадження в справі є обставини, які підтверджують:

1) неправомірність виникнення процесу,

2) неможливість його подальшого продовження,

3) недоцільність його продовження.

Тому закриття провадження в справі виключає можливість повторного порушення в суді тотожної справи.

Стаття 205 ЦПК про закриття провадження в справі адресована суду і має обов’язковий для нього характер за наявності зазначених в ній обставин.

Тертишніков В. І. всі підстави закриття провадження у справі поділяє на 3 групи: перша група підстав зводиться до того, що в цих випадках справа в суді виникла незаконно, тобто при відсутності в позивача права на пред’явлення позову, а тому підлягає закриттю (пункти 1, 2, 5 ст. 205 ЦПК); друга група підстав полягає в тому, що справа виникла правомірно, але далі її розглядати недоцільно (п. п. 3, 4); третя група підстав зводиться до того, що справа виникла правомірно, однак підлягає закриттю через неможливість подальшого її розгляду (п. п. 6, 7 ст. 205 ЦПК). 92

2. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тобто не належить до юрисдикції суду (непідвідомча суду).

Вказана підстава включає в себе перш за все справи непідвідомчі суду, а також випадки звернення в суд з вимогами, які не підлягають правовому захисту. Крім цього справа не підлягає розгляду в суді у випадку відсутності в позивача чи відповідача процесуальної правоздатності. 93

Не підлягають розглядові в судах також справи за спірними вимогами, захист яких не передбачений законом і до яких не може бути застосована аналогія права або аналогія закону (ст. 8 ЦПК), наприклад, порушення справи про розірвання шлюбу під час вагітності дружини без її згоди і протягом року після народження дитини крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (ст. 110 СК) тощо. 94

Якщо справу про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним було порушено за заявою особи, яка не мала на це повноважень, суд не відмовляє в задоволенні заяви, а закриває провадження у справі на підставі п. 1 ст. 205 цього Кодексу, оскільки такі заяви зазначених осіб не підлягають розгляду в судах.

3. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі.

4. Нормативне визначення принципу диспозитивності надає сторонам право вільно розпоряджатися предметом спору і процесу, зокрема, позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти мирову угоду (ст. 175 ЦПК).

У випадку прийняття судом відмови від позову чи визнання мирової угоди, він постановляє про це ухвалу, якою одночасно закриває провадження в справі. Така ухвала після набрання законної сили виключає можливість розгляду судом тотожної справи.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК закриття провадження в справі у зв’язку з відмовою від позову не є перешкодою для пред’явлення аналогічного позову другою зі сторін. Так, якщо позов про поділ спільної власності подав один із співвласників, але згодом відмовився, то такий самий позов може подати інший співвласник.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 ЦПК відмова прокурора та інших осіб, визначених ст. 45 ЦПК, від поданої ними заяви не позбавляє особу, на захист прав та законних інтересів якої було подано цю заяву, права вимагати від суду розгляду справи по суті. У цих випадках провадження у справі не закривається, а постановляється ухвала про вибуття їх з числа осіб, які беруть у ній участь. Якщо зазначена особа таких вимог не заявляє, суд залишає заяву без розгляду відповідно до п. 7 ст. 207 ЦПК. 95

5. Відповідно до ст. 50 Закону «Про третейські суди» сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов’язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.

Отже при наявності рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав суд закриває провадження у справі, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим.

6. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва і також, якщо ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі. Це має місце стосовно спірних особистих прав і обов’язків, які не можуть переходити до інших осіб у порядку правонаступництва.

Відповідно до ст. 608 ЦК зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора.

Відповідно до ст. 1219 ЦК не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК.

Смерть сторони у справі про визнання недійсними шлюбу, заповіту, договору дарування чи іншої угоди про відчуження майна не може розглядатись як підстава для закриття провадження у справі за наявності інших заінтересованих осіб, що є правонаступниками у майнових правовідносинах, з якими пов’язана вирішувана справа. Відповідно до п. 6 ст. 205 ЦПК ця подія тягне за собою закриття судом провадження в справі тільки тоді, коли спірні правовідносини не допускають правонаступництва. 96

Суд, що розглядає справу в касаційному порядку, скасовує судові рішення відповідно до ст. 340 ЦПК із закриттям провадження у зв’язку зі смертю позивача після постановлення рішення у випадках, передбачених ст. 205 ЦПК (наприклад, у справі про захист честі й гідності), тільки в тому разі, коли для цього є інші підстави для закриття провадження у справі. 97

Відповідно до ст. 609 ЦК зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

7. Слід мати на увазі, що закриття провадження у справі можливе в касаційній та апеляційній інстанціях. Відповідно до ст. 310 ЦПК рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи — сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосування вимог частини першої статті 310 ЦПК, тобто закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 340 ЦПК судове рішення підлягає скасуванню в касаційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу, але якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, а в процесі розгляду справи в касаційній інстанції мала місце смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи — сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення, то дані процесуальні події не можуть бути підставою для закриття провадження у справі.

8. Перелік підстав для закриття провадження у справі є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Не допускається закриття провадження з підстав неправильного формулювання позовних вимог, відсутності законодавства, що регулює спірні правовідносини тощо.

Закриття провадження гпк

Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

1-1) відсутній предмет спору;

2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;

5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб’єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

У випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету, а також можуть бути розв’язані питання про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу.

Ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.

Ускладнення у процесі судового розгляду господарських справ можливі у процесуальних формах: 1) тимчасового припинення здійснення процесуальних дій (статті 77, 79 цього Кодексу); 2) закінчення провадження у справі без ухвалення судового рішення (статті 80, 81).

Розвиток процесу щодо розгляду справи не може продовжуватися і бути доведеним до ухвалення рішення за наявності обставин, точно встановлених законом, тобто провадження у справі закінчується без ухвалення господарським судом рішення, що настає в результаті припинення провадження у справі і залишення позовної заяви без розгляду.

Припинення провадження у справі — це форма закінчення господарсько-судової справи без винесення рішення, коли неможливе повторне звернення до господарського суду з тим самим позовом.

Одним з випадків закінчення провадження без ухвалення судового рішення є припинення провадження у справі, що регламентовано коментованою статтею, яка містить вичерпний перелік підстав для припинення провадження у справі. Зокрема, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню у господарських судах України. До таких належать господарські справи, непідвідомчі суду, які виключають можливість їх судового розгляду, але не виключають захист порушеного чи оспорюваного права іншим уповноваженим органом;

2) відсутній предмет спору;

3) є рішення господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. При цьому припинення провадження у справі можливе тільки у разі наявності таких обставин в сукупності: а) у справі беруть участь ті самі сторони;

б) спір виник щодо того самого предмета або з тих самих підстав;

в) прийняте рішення чи постанова набрали законної сили, не змінені і не скасовані відповідно до чинного законодавства України;

позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом. Нормативне визначення принципу диспозитивності надає сторонам право вільно розпоряджатися предметом спору і процесу, зокрема позивач має право відмовитися від позову, про що подається письмова заява до господарського суду, яка розглядається за встановленими законом правилами (див. статті 22, 78 цього Кодексу та коментар до них). У разі прийняття господарським судом відмови позивача від позову, він постановляє про це ухвалу, якою одночасно закриває провадження у справі;

сторони уклали угоду про передачу спору на вирішення третейського суду. Для розгляду господарських спорів між підприємствами, організаціями сторони можуть домовитися про розгляд справи у третейському суді;

підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано. У такому разі припинення провадження у справі припиняється, оскільки не настає правонаступництво;

сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом. Реалізація сторонами права на захист своїх законних прав та охоронюваних законом інтересів надає їм можливість укласти мирову угоду про вирішення спору, що зумовлено наявністю у них права вільно розпоряджатися предметом спору і процесу, зокрема шляхом укладання мирової угоди (див. статті 22, 78 цього Кодексу та коментар до них).

Наївність таких підстав свідчить про те, що процес виник або неправомірно за відсутності у заінтересованої особи права на звернення до господарського суду за захистом, або не може бути продовжений з інших причин, зокрема волевиявлення сторін щодо розпорядження своїми правами, які викликають певні правові наслідки.

Отже, підставами закриття провадження у справі є обставини, які підтверджують неправомірність виникнення процесу і неправомірність його подальшого продовження, або неможливість чи недоцільність подовження розгляду справи. У зв’язку з цим припинення провадження у справі виключає можливість повторного порушення у суді тотожної справи. Цей висновок можна зробити, виходячи зі змісту ч. 2 коментованої статті, відповідно до якої у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до коментованої статті про припинення провадження у справі виноситься ухвала (ст. 86 цього Кодексу), в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат (ст. 49), про повернення державного мита з бюджету (ст. 47). Крім того, в ухвалі господарським судом можуть бути вирішені питання про стягнення штрафів, підстави стягнення яких передбачені ст. 83 цього Кодексу (див. коментар до зазначеної статті). Наприклад, у разі ухилення від здійснення дій, покладених господарським судом на сторону, господарський суд, приймаючи рішення, має право стягнути до Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з коментованою статтею ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено у порядку, встановленому чинним ГПК України (ст. 106).

Ухвали нового ГПК та їх законна сила

Оксана Машевська,

суддя Господарського суду Житомирської області

Спочатку трохи історії. За правилами ч. 3 ст. 4-5 ГПК України (тут і надалі старий ГПК ) ухвали суду викладались письмово у паперовій та електронній формах (йдеться про ЄДРСР). Вимоги до змісту ухвали суду визначались статтею 86 старого ГПК, однак на відміну від статті 85 цього Кодексу не містили порядку набрання нею законної сили. Стаття 93 старого ГПК, вміщена у розділ 12 «Перегляд судових рішень в апеляційному порядку», встановлювала строк подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду — протягом п’яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У п.12 Постанови ВГСУ від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення» було роз’яснено, що ухвали господарських судів набирають законної сили в день їх винесення, якщо інше не передбачено законом (зокрема, частинами п’ятою та шостою статті 122-11 ГПК).

При цьому мало хто поцікавився , а що саме «інше» передбачено законом. Так, у статті 122-11 старого ГПК законодавець момент набрання законної сили ухвалою суду про відмову у видачі виконавчого документа визначив аналогічно рішенню суду: або після закінчення строку на її апеляційне оскарження, або після розгляду справи господарським судом апеляційної інстанції. У будь-якому разі така ухвала після її оголошення в судовому засіданні законної сили ще не мала.

Інша справа з ухвалою суду про забезпечення позову. Мало вже й хто згадає, що чинна з 08.03.11 до 28.03.14 частина 3 статті 67 старого ГПК містила норму про те, що оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання. В контексті питання, що досліджується, цей приклад ілюструє, що така ухвала набирала законної сили негайно після її оголошення в судовому засіданні незалежно від права її апеляційного оскарження.

Та вже після чергових змін до статті 67 старого ГПК України , що набули чинності з 28.03.14, частину третю знову викладено в редакції: «ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено».

За таких обставин відсутність у статті 67 старого ГПК положень, які б чітко визначали, яким чином та коли ухвала про забезпечення позову набирає законної сили, суттєво ускладнювала фактичне виконання цього судового рішення (за винятком ситуації, коли сам суд зазначив у тексті ухвалі, що остання набрала законної сили, посилаючись на п.12 Постанови ВГСУ від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» [1] ). Непевність щодо набрання законної сили ухвалою суду мала місце і в разі скасування забезпечення позову на підставі статті 68 старого ГПК незважаючи на зазначення про це в тексті ухвали [2] .

На проблемі правового регулювання питання набрання законної сили ухвалою суду не раз зосереджували увагу практикуючі юристи. Пропонувалось уніфікувати порядок набрання законної сили ухвалою суду однаково для ГПК, ЦПК та КАС у спосіб: ухвали суду, якими закінчується розгляд справи чи вирішується питання по суті заявлених до суду вимог (наприклад, ухвали про визнання мирової угоди, закриття провадження у справі, відстрочка і розстрочка, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення, заміна сторони виконавчого провадження, виправлення помилки у виконавчому листі тощо) набирають законної сили в порядку, передбаченому для рішення суду, тобто після спливу строку для апеляційного оскарження такої ухвали чи після закінчення апеляційного перегляду, а процедурні ухвали суду (наприклад, ухвали про відкладення розгляду справи, витребування доказів, залучення третіх осіб і т.д.) – в день їх постановлення судом [3] .

Можна було б погодитись з автором якби не ухвали про забезпечення позову та його скасування, сенс ухвалення яких — негайність виконання незалежно від права оскарження.

З прийняттям нового ГПК (тут і надалі — Кодекс) мала бути усунена правова невизначеність навколо питання набрання ухвалами суду законної сили , насамперед, оскаржуваними. Вимога п.п. «б» п. 4 ч.1 ст. 234 Кодексу вказувати в резолютивній частині ухвали строк і порядок набрання нею законної сили та її оскарження передбачена для ухвал, що викладені окремим документом. Однак не всі ухвали, що викладені окремим документом, є оскаржуваними. Відтак питання: чи є обов’язковою для таких ухвал наведена вище процесуальна норма?

Відповідь на це питання варто розпочати із ст. ст. 232, 233 та 240 Кодексу , які передбачають постановлення судом ухвал, оформлених окремим документом (тут і надалі — письмова ухвала) та ухвал, занесених до протоколу судового засідання ( тут і надалі протокольна ухвала). Новелою Кодексу є постановлення судом скороченої ухвали у складі вступної та резолютивної частин (тут і надалі — скорочена письмова ухвала).

За змістом ч. 4 та 5 статті 233 Кодексу письмові ухвали постановляються в нарадчій кімнаті, а протокольні ухвали — не виходячи до неї.

Доводи на користь постановлення в нарадчій кімнаті всіх без винятку письмових ухвал автор вважає такими, що ґрунтуються на буквальному тлумаченні наведених вище процесуальних норм, а тому з ними не погоджується. З теорії права відомо, що буквальне тлумачення норм права має місце тоді, коли зміст норми права збігається з її текстуальним відображенням. Та про таємницю нарадчої кімнати йтиметься далі.

За змістом ч.2 ст. 254 та ст. 255 Кодексу в нарадчій кімнаті постановляються письмові ухвали, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду ( тут і надалі оскаржувані письмові ухвали). З практики застосування ч.1 ст.106 старого ГПК слід дійти висновку, що законодавцю ніколи не вдасться навести вичерпний перелік оскаржуваних ухвал суду (див. Рішення КСУ № 12-рп/2010 від 28.04.2010 (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) та Рішення КСУ №11-рп/2012від 25.04.2012 (справа щодо оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення). Йдеться про так звані «дзеркальні» ухвали.

До прикладу. За змістом ст. 255 Кодексу ухвалу про відмову у поновленні (продовженні) процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом. На думку автора , окремо від рішення суду можна оскаржити також ухвалу про поновлення (продовження) процесуального строку.

Викладену вище думку автором сформовано принаймні на підставі чинної статті 117 нового КПК , яка передбачає право оскаржити ухвалу суду як про поновлення, так і відмову в поновленні процесуального строку.

Підсумовуючи дискусію в цій частині автор дотримується позиції, що в нарадчій кімнаті постановляються письмові ухвали, які за своїми правовими наслідками впливають (можуть вплинути) на остаточне судове рішення у справі. Такі ухвали можуть бути оскаржені окремо від рішення суду попри їх відсутність у переліку оскаржуваних ухвал згідно ст. 255 Кодексу (тут і надалі умовно оскаржувані письмові ухвали).

Окремі оскаржувані (умовно оскаржувані) письмові ухвали постановляються судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи ( 2 ст. 235 Кодексу) (тут і надалі позасудові оскаржувані письмові ухвали). Такі ухвали не постановляються в нарадчій кімнаті, оскільки не оголошуються.

За змістом ч.2 ст. 232 Кодексу для вирішення процедурних питань, пов’язаних з рухом справи в суді першої інстанції, також постановляються ухвали, викладені окремим документом (наприклад, ухвала про витребування доказів, про залучення співвідповідача, про вступ третьої особи тощо) (тут і надалі процедурні письмові ухвали).

Процедурні письмові ухвали не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду (ч. 2 ст. 254 Кодексу), однак буквальне застосування ч. ч. 4 та 5 статті 233 Кодексу вказує на обов’язковість їх постановлення в нарадчій кімнаті.

Водночас нарадча кімната є не стільки певним місцем, скільки специфічним інститутом процесуального права. Таємниця нарадчої кімнати є однією з гарантій незалежності та неупередженості суду при ухваленні судового рішення. Однак не для постановлення процедурних письмових ухвал. Виняток становлять ухвали про самовідвід ( відвід) судді. Таку ж позицію поділяв Вищий господарський суд України у п. 3.17.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Підсумовуючи дискусію в цій частині автор дотримується позиції, що процедурні письмові ухвали не повинні постановлятися у нарадчій кімнаті. Єдине на що варто зосередити увагу , так це на складанні орієнтовного переліку таких ухвал за нормами Кодексу.

Процедурними письмовими ухвалами є також позасудові письмові ухвали, які постановляються без виходу до нарадчої кімнати та не підлягають оскарженню окремо від рішення суду (тут і надалі позасудові процедурні письмові ухвали) (2 ст. 235 Кодексу).

Окрему групу процедурних ухвал становлять протокольні ухвали. Попри відсутність на даний час чіткого розуміння, які ухвали належать до протокольних ухвал, однозначним є те, що такі ухвали не підлягають апеляційному оскарженню, а їх письмовою формою є протокол судового засідання (ч.ч. 5 та 8 ст. 233 Кодексу).

Вимога законодавця (ч.8 ст. 233 Кодексу) викладати всі судові рішення також в електронній формі , не повинна, на думку автора, поширюватися на протокольні ухвали, оскільки буквальне застосування наведеної процесуальної норми призведе до того, що до судового реєстру почнуть відсилати протоколи судового засідання.

В контексті досліджуваного питання варто звернути увагу на ч.3 ст. 223 Кодексу, згідно якої протокол судового засідання підписує лише секретар судового засідання. Оскільки ч.2 ст. 224 Кодексу передбачає можливість постановлення ухвали за наслідками розгляду письмових зауважень на протокол судового засідання, головуючому судді доцільно щонайменше перевіряти зміст внесеної до нього протокольної ухвали секретарем судового засідання. На думку автора, не зайвим буде і підписання головуючим суддею протоколу судового засідання, що містить протокольну ухвалу.

Новелою Кодексу є скорочена письмова ухвала, яка постановляється, як правило, у складних справах (абз. 2 ч.6 ст. 233 ). На думку автора, скорочена письмова ухвала може постановлятись і не в складних справах, та незалежно від того, чи є така ухвала після складання повного тексту оскаржуваною (умовно оскаржуваною) чи процедурною.

Вищевикладене дослідження дає підстави автору дійти висновку, що вимога п. п. «б» п. 4 ч.1 статті 234 Кодексу вказувати в ухвалі суду строк і порядок набрання нею законної сили та її оскарження поширюється на оскаржувані (умовно оскаржувані) письмові ухвали, в тому числі, позасудові.

У частині 1 статті 235 Кодексу передбачено, що ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення , якщо інше не передбачено цим Кодексом (про інше — далі).

Для того, що б правильно сформулювати позицію з приводу застосування цієї процесуальної норми слід насамперед чітко відокремити одне від одного такі феномени, як: «момент набрання законної сили» та «строк оскарження».

Припустимо, що суд оголосив лише вступну та резолютивну частину ухвали про забезпечення позову, а повний текст склав за кілька днів (йдеться про скорочену ухвалу). Відтак, оголошено ухвалу (резолютивну її частину!) і набрала вона негайно законної сили , а описова та мотивувальна частина суті ухвали вже не змінять. Тому у скороченій ухвалі має бути зазначено коли буде виготовлений її повний текст. А у повному тексті — коли було проголошено та коли набрала законної сили.

Що значить негайно? Так, строк оскарження визначається днями, тому і перебіг його починається наступного ДНЯ. Та от тільки до моменту набрання чинності це відношення жодного не має! Негайно, це тут і зараз, у цю мить. За такою логікою в ухвалі має бути зазначено крім дати її проголошення також і час її проголошення (актуально для забезпечення позову).

Інше питання — безумовна можливість відновлення строку оскарження, коли суд невідомо скільки повний текст виготовляв. Але це не стосується ані набрання законної сили ухвалою ані перебігу строку оскарження. Такий висновок підтверджує норма п.2 ч.2 ст. 256 Кодексу.

Таким чином, у разі проголошення в судовому засіданні повного тексту оскаржуваної (умовно оскаржуваної) письмової ухвали в резолютивній частині слід вказувати, що вона набрала законної сили та підлягає оскарженню окремо від рішення суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення скороченої ухвали – вказувати окрім викладеного дату складання повного тексту ухвали (ч.6 ст. 240 Кодексу).

За змістом частини 2 ст. 235 Кодексу позасудові оскаржувані письмові ухвали набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями). Такі ухвали a priori викладаються повним текстом. Оскільки вимоги п. п. «б» п. 4 ч.1 ст. 234 Кодексу для таких ухвал є обов’язковими, в їх резолютивній частині необхідно вказувати, що ухвала вона набрала законної сили та підлягає оскарженню окремо від рішення суду протягом десяти днів з дня її вручення.

На думку автора, незайвим з точки зору правової визначеності буде вказувати у резолютивних частинах письмових процедурних ухвал, в тому числі, позасудових, що ухвала набрала законної сили та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду У разі проголошення скороченої ухвали – вказувати ,окрім викладеного, дату складання повного тексту ухвали.

Підсумовуючи викладене вище, ухвали за Кодексом автором згруповано у таблицю.

[1] Ухвала Господарського суду Житомирської області від 18.10.2017 у господарській справі №906/903/17 // 69579569

[2] Ухвала Господарського суду Житомирської області від 14.07.2017 у господарській справі №3/906/29/13-г// 67748032

[3] Набрання законної сили ухвалою суду в цивільній справі // автор адвокат Євген Левіцький, «AEQUO, ЮФ» // посилання