Ст 119 земельного кодекса украины

О внесении изменений в статью 119 Земельного кодекса Украины (относительно совершенствования порядка приобретения права на земельный участок за давностью пользования)

вноситься народним депутатом України Даниленком В. А (реєстр. N 476)

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до статті 119 Земельного кодексу України (щодо вдосконалення порядку набуття права на земельну ділянку за давністю користування)

Верховна Рада України постановляє:

1. Частину 1 статті 119 Земельного кодексу України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 3-4, ст. 27 з наступними змінами) викласти в такій редакції:

«1. Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, мають першочергове право на передачу її у власність або надання у користування звернувшись з відповідним клопотанням до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, у власності якого знаходиться дана земельна ділянка.

Першочергове право про передачу у власність або надання у користування земельної ділянки зазначеної в абзаці першому частині першої цієї статті не може порушуватися будь-якими особами та органами державної влади чи місцевого самоврядування.

У разі, якщо земельну ділянку, якою добросовісно, відкрито і безперервно не менше ніж протягом 15 років користуються громадяни, які не мають на неї відповідних документів, що свідчать про наявність у них прав на цю земельну ділянку, хочуть набути у власність чи у користування інші особи, — вони зобов’язані взяти письмову згоду на це в користувача такої земельної ділянки звернувшись до нього з письмовим зверненням з обов’язковою розпискою про його отримання, копія якого одночасно передається відповідному органу державної влади чи місцевого самоврядування. Громадяни, що користуються такою земельною ділянкою без відповідних правових документів на неї зобов’язані в триденний термін, що обчислюється з дня звернення до них інших осіб надати письмову обґрунтовану відповідь про надання згоди чи відмову на переуступку свого першочергового права на узаконення земельної ділянки, копія якого також одночасно передається відповідному органу державної влади чи місцевого самоврядування, якому належить дана земельна ділянка.

У випадку, якщо до громадянина, що користується земельною ділянкою без відповідних правових документів на неї звертаються одночасно декілька осіб, які хочуть набути у власність чи у користування дану земельну ділянку, при отриманні позитивної відповіді хоча б на одне із звернень питання про передачу такої земельної ділянки у власність або у користування вирішується відповідним органом державної влади чи місцевого самоврядування. При цьому факт надання згоди громадянином, що добросовісно користується земельною ділянкою без відповідних правових документів на неї на переуступку права на відповідну земельну ділянку одному з претендентів не може бути мотивувальним при прийнятті рішення про передачу такої земельної ділянки у власність чи у користування.

Відмова добросовісного користувача земельної ділянки передавати своє першочергове право на її узаконення іншим особам покладає на нього обов’язок використати своє першочергове право щодо набуття права на земельну ділянку та в місячний термін з дня відповіді на звернення до нього інших осіб щодо питання про узаконення земельної ділянки звернутися до відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування, у власності якого знаходиться дана земельна ділянка з відповідним клопотанням щодо набуття права на земельну ділянку за давністю користування відповідно до норм цієї статті. Не звернення користувача земельної ділянки до відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування з відповідним клопотанням протягом встановленого строку, в період якого він мав би скористатися своїм правом на першочергове право щодо набуття права на земельну ділянку дає право відповідним органам прийняти рішення про надання такої земельної ділянки у власність чи у користування відповідним зацікавленим особам.

Добросовісний користувач земельної ділянки, що в порядку передбаченому цією статтею відмовився від свого першочергового права на набуття у власність або у користування відповідної земельної ділянки за давністю користування, на користь інших осіб має право на матеріальну компенсацію за її довготривалий догляд, питання про яку вирішується за домовленістю між користувачем такої земельної ділянки та особою, яка претендує на її узаконення до прийняття рішення відповідним органом державної влади чи місцевого самоврядування про передачу відповідної земельної ділянки у власність або в користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.».

2. Цей закон набирає чинності з дня його опублікування.

Ст 119 земельного кодекса украины

1. Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

2. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

До ч. 1. Загальні положення про отримання майна у власність за набувальною давністю викладені у ст. 344 ЦКУ. Проте коментована стаття фактично виключає можливість застосування цих положень до відносин із земельними ділянками.

Варто зауважити, що згідно із коментованою нормою набувальна давність взагалі не є окремою підставою для набуття земельної ділянки у власність. Стаття передбачає, що за певних умов особа начебто може «звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування». Разом із тим, можливість подібного звернення абсолютно не залежить від дотримання вимог, обумовлених коментованою нормою (строку та характеру користування). Більш того, дотримання цих умов не означає і обов’язкового задоволення поданої заяви.

До ч. 2. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється «в порядку, встановленому цим Кодексом», тобто в загальному порядку. Такий порядок встановлений: щодо набуття земельних ділянок у власність — ст. 118 ЗКУ, щодо набуття в оренду — ст. 123 ЗКУ, Закон України «Про оренду землі». Відтак, можна стверджувати про повне вихолощення у ст. 119 ЗКУ ідеї набуття прав на земельні ділянки за давністю — адже «давність», передбачена статтею, не дає будь-яких переваг чи пріоритетності при передачі земельної ділянки.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що ст. 119 ЗКУ є «мертвою» нормою.

З іншого боку, вже наявна судова практика невдалих спроб застосування положень коментованої статті. Наприклад, у справі N 2-2577/2007 задоволено позов С. Г. С. до Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області — визнано право власності на земельну ділянку за набувальною давністю на підставі ст. 118, 119 ЗКУ. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 22.01.2008 зазначене рішення місцевого суду скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову С. Г. С. відмовлено, оскільки набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю можливо з 1.01.2017 (ст. 119 і п. 1 розд. X «Перехідні положення» ЗКУ)311. Описаний підхід, в силу викладених вище міркувань, видається нам також помилковим: після 01.01.2017 (очевидно, це сплив 15-річного терміну після набрання чинності діючим ЗКУ) відповідно до коментованої статті право власності на земельну ділянку за набувальною давністю набути буде також неможливо.

Додамо також, що відсутність можливості набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю загалом слід оцінити позитивно. Набувальна давність є засобом усунення невизначеності у правовідносинах. Відносно майна, права на яке підлягають реєстрації — земельної ділянки — такої невизначеності немає і бути не може, отже, потреби в існуванні інституту набувальної давності немає.

БЛОГ ЮРИСТА

Давность пользования

Одним из условий, по которым можно получить земельный участок в собственность или в пользование есть его использование на протяжении достаточно длительного времени.

Действующий Земельный кодекс Украины (в дальнейшем Кодекс) урегулировал этот вопрос. Впрочем, такой термин как «урегулировал» здесь не совсем уместен, так как в ст. 119 Кодекса содержится лишь констатация права на получения участника в собственность или пользование за давностью этого самого пользования и общие условия. Как всегда отсутствует четкий, доступный и понятный всем механизм реализации такого права. Но, прежде всего, необходимо проанализировать нормы ст. 119 и только потом сделаем определенные выводы.

Согласно ст. 119 Кодекса граждане, которые добросовестно, открыто и непрерывно пользуются земельным участком на протяжении 15 лет, но не имеют документов, которые бы свидетельствовали о наличии у них прав на этот земельный участок, могут обратиться в орган государственной власти или орган местного самоуправления с ходатайством о передаче ее в собственность или предоставление в пользование.

Как видим из вышеприведенной нормы для того что бы получить в собственность или в пользование земельный участок на который у гражданина отсутствуют документы необходимо :

  1. Использовать его не менее 15 лет.
  2. Быть добросовестным, открытым и непрерывным пользователем.

Опять же таки законодатель определяет, что данная норма и данным правом могут воспользоваться только граждане, явно не юридические лица. В то же время, законодатель не определяет какие именно граждане. Путем исключения можно установить, что это не просто физические лица, а именно граждане в юридическом понимании этого термина, т.е. граждане определенной страны. Это означает, что лица без гражданства не включаются в эту категорию, и таким образом не могут получить в собственность или в пользование земельный участок за давностью пользования. Теперь что касается лиц, которые являются гражданами других государств. Кодексом установлены ограничения касающиеся получения в собственность земельных участков иностранными гражданами. Статьей 119 Кодекса не устанавливается конкретный перечень участков в зависимости от их целевого назначения, которые могут быть переданы в собственность или в пользование за давностью их использования. Т.е. в данной статьей предусматривается, что таким образом можно получить участок не зависимо от его целевого назначения. Из этого делаем вывод что, иностранный гражданин может получить в собственность или в пользование земельный участок за давностью использования за некоторыми исключениями, а именно теми, которые установлены ст. 81 Кодекса. Например, землю сельхозназначения иностранный гражданин за давностью использования получить не может.

И так, исходя из вышеизложенного, можно утверждать что, необходимыми условиями на получение земельного в собственность или в пользование за давностью его использования, есть следующие:

1. У нынешнего пользователя, претендующего на получение участка в собственность или в пользование, отсутствуют какие либо документы, подтверждающие правомерность использования земли.

2. Участок может быть передан без ограничений вызванных его целевым назначение только гражданину Украины.

3. Гражданин Украины должен использовать этот участок беспрерывно не менее 15 лет.

4. Нынешний пользователь должен быть добросовестным и открытым.

Если следовать прямо букве закона, то сразу же возникают следующие вопросы:

  1. Как доказать, что дата обращения гражданина с заявлением о передаче ему участка (например) в собственность за давностью его использования является старше 15 лет той даты от которой он начал этим участком пользоваться фактически ?
  2. Доказательства добросовестности использования земельного участка еще можно как то обосновать (например документами, которые подтверждают систематическую уплату земельного налога), но что означает «открыто пользоваться» ?

Если на участке, который вызывает интерес стоит дом, то с подобного рода доказательствами трудностей не возникнет, а если речь пойдет о другом каком — нибудь участке. Теоретически это возможно.

Понятно, что все это «придирки юристов» могут трактоваться как теория, которая никогда не будет использована на практике. А что если будет ? Ведь сейчас земля все чаще становиться предметом споров и судебных тяжб. И кто может гарантировать, что грамотный юрист или адвокат не использует в своих интересах вышеизложенные термины не имеющие в законодательстве логического объяснения или факты, которые очень трудно будет доказывать и которые с легкостью можно будет опровергнуть.

Ст 119 земельного кодекса украины

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
16.02.2006 р.
Справа N 6-21159кс05

Про набувальну давність у земельному праві

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації до гр-ки І.; 3-я особа: Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, — про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний до використання стан шляхом знесення гаража, та за зустрічним позовом гр-ки І.; 3-я особа: Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, до Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради — про визнання пункту 2 рішення Київської міської ради N 411-1/571 від 24 квітня 2003 року та договору оренди від 7 липня 2003 року недійсними, визнання права власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою гр-ки І. на рішення апеляційного суду Київської області від 7 липня 2005 року, встановила таке.

У липні 2003 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно з пунктом 2 рішення Київської міської ради N 411-1/571 від 24 квітня 2003 року «Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» позивачу передано у короткострокову оренду на 2 роки земельну ділянку площею 0,4 га для будівництва житлових будинків у Шевченківському районі м. Києва за рахунок земель забудови. На підставі зазначеного рішення між Київрадою та Головним управлінням укладений договір оренди земельної ділянки. На території забудови, в садибі будинків у м. Києві, розташований індивідуальний гараж, зареєстрований в книзі реєстрації Київського міського бюро технічної інвентаризації за гр-кою І., що свідчить про порушення відповідачем прав Головного управління по користуванню зазначеною земельною ділянкою. Відповідачка земельною ділянкою користується без державного акта або договору та встановлення меж у натурі, самовільно, тому позивач просив зобов’язати гр-ку І. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в садибі будинків у м. Києві, знести встановлений гараж та зобов’язати Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна відмінити реєстрацію індивідуального гаража за гр-кою І.

Гр-ка І. звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання пункту 2 рішення Київської міської ради N 411-1/571 від 24 квітня 2003 року та договору оренди від 7 липня 2003 року недійсними, визнання права власності на земельну ділянку, зазначаючи, що земельна ділянка під забудову гаража була виділена їй в установленому законом порядку. Посилаючись на зазначені обставини, просила задовольнити її позовні вимоги.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Броварського районного суду від 3 лютого 2004 року в задоволенні позову Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації відмовлено, зустрічний позов гр-ки І. задоволено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 7 липня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове рішення, яким позов Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації задоволено, у задоволенні зустрічного позову гр-ки І. відмовлено.

У касаційній скарзі гр-ка І. просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації і відмовляючи в задоволенні зустрічного позову гр-ки І., апеляційний суд виходив з того, що гр-ка І. користується земельною ділянкою, на якій розташовано її гараж, самовільно, а стаття 119 ЗК України не може бути застосована, оскільки Кодекс діє з 1 січня 2002 року і ця норма поширюється на правовідносини, що виникли після введення його в дію.

Погодитися з таким висновком суду не можна. З матеріалів справи вбачається, що гараж перебуває у власності гр-ки І., а тому до неї перейшло право на земельну ділянку, зайняту гаражем, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для його обслуговування. Крім того, гр-ка І. є платником земельного податку по спірній земельній ділянці, що також є доказом того, що нею вона користується не самовільно. Однак цим фактам суд оцінки не дав.

Разом із тим, рішення суду першої інстанції також не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з таких підстав.

Відповідно до статей 202, 2021 ЦПК України 1963 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені у судовому засіданні, і при його ухваленні суд приймає рішення щодо наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються.

Усупереч наведеним нормам суд першої інстанції не з’ясував статус спірної земельної ділянки відповідно до містобудівної та землевпорядної документації, чи не належить вона згідно з проектом розподілу території до прибудинкової території багатоквартирного будинку, в якому проживає гр-ка І., не перевірив, чи зверталась гр-ка І. до компетентних органів про передачу їй у власність або надання у користування спірної земельної ділянки на підставі статті 119 ЗК України та чи приймалось такими відповідне рішення.

За таких обставин ухвалені судові рішення не можуть залишатися в силі та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, оскільки судами допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 336 частиною 1 пункту 2, 338 частиною 2, 344 частиною 1 пункту 2 ЦПК України, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

— касаційну скаргу гр-ки І. задовольнити частково;

— рішення Броварського районного суду від 3 лютого 2004 року та рішення апеляційного суду Київської області від 7 липня 2005 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Надруковано:
«Юридична практика. Судовий випуск»,
N 6, 17 жовтня 2006 р.

Тема номера: Земельное право

Особенности законодательного регулирования приобретательной давности в Земельном кодексе Украины

При решении вопроса о порядке приобретения права собственности на землю по приобретательной давности статья 344 Гражданского кодекса Украины (ГК) отсылает нас к нормам специального законодательства, которым является Земельный кодекс Украины (ЗК). В отличие от ГК он не рассматривает приобретательную давность как самостоятельный способ приобретения права собственности на землю. В связи с этим возникает вопрос о природе и предназначении института приобретательной давности в земельном праве, определении его соотношения с аналогичным гражданско-правовым институтом.

Институту приобретательной давности в земельном праве посвящена статья 119 ЗК, где говорится о том, что граждане, которые добросовестно, открыто и непрерывно пользуются земельным участком на протяжении 15 лет, но не имеют документов, свидетельствующих о наличии у них права на этот земельный участок, могут обратиться в орган государственной власти или орган местного самоуправления с заявлением о передаче его в собственность или предоставление в пользование. При этом следует обратить внимание на существующие отличия между положениями данной нормы и нормы статьи 344 ГК, что позволит определить особенности правового регулирования института приобретательной давности нормами земельного права.

Первое, что следует отметить, это наличие разных субъектов приобретательной давности в земельном и гражданском праве. В соответствии с нормами ЗК ими являются граждане, а в соответствии с нормами ГК — физические или юридические лица. Используя исторический способ толкования, а также системный подход к интерпретации употребляемого в статье 119 ЗК термина «граждане», можно говорить о его распространении также на иностранных граждан и лиц без гражданства, кроме случаев, прямо предусмотренных законом. Такие исключения, в частности, установлены в отношении некоторых категорий земель, которые, в соответствии с частью 4 статьи 22, частью 2 статьи 33 и частью 2 статьи 35 ЗК, могут приобретаться в собственность лишь гражданами Украины.

Кроме того, в отличие от статьи 344 ГК, предусматривающей необходимость владения имуществом на протяжении срока приобретательной давности, статья 119 ЗК предусматривает необходимость не только владения, но и добросовестного использования земельного участка на протяжении всего срока приобретательной давности, как обязательное условие ее применения. Срок приобретательной давности в отношении недвижимого имущества, согласно части 1 статьи 334 ГК, составляет 10 лет (либо 15 лет согласно части 3 статьи 344 ГК), в то время как для приобретения земельного участка статья 119 ЗК четко предусматривает 15-летний срок, независимо от оснований владения и пользования таким участком. Дополнительные требования ЗК к субъекту приобретательной давности можно объяснить необходимостью установления более сложного порядка приобретения земли как особого объекта имущественных прав.

Наиболее существенным отличием правового регулирования института приобретательной давности в земельном праве является то, что, как уже было отмечено, ЗК прямо не выделяет приобретательную давность в качестве самостоятельного способа приобретения права собственности на землю. В практи­ке применения статьи 119 ЗК сложился подход, в соответствии с которым соблюдение всех требований, предусмотренных данной статьей, является лишь основанием для применения предусмот­ренного ЗК порядка приобретения земли в собственность или пользование (аренду), который предусматривает необходимость обращения владельца с соответствующим заявлением в орган государственной власти или местного самоуправления.

Полагаю, что данный подход не является до конца верным, поскольку такое толкование статьи 119 ЗК слишком буквально и делает бессмысленным предназначение этого института в земельном праве. Во-первых, при буквальном толковании статьи 119 ЗК может сложиться мнение о том, что у органов власти отсутствует обязательство по предоставлению земельного участка в собственность или пользование на основании соответствующего заявления его владельца. В связи с этим непонятно, какие последствия возникают в результате отказа в предоставлении земельного участка для его владельца. Во-вторых, как быть такому владельцу в случае, если органы власти предложат ему заключить краткосрочный договор аренды земельного участка без права последующего приобретения его в собственность или продления такого договора. Как видим, такое толкование статьи 119 ЗК не способствует защите прав владельца земли, а наоборот, может быть использовано для нарушения его прав и законных интересов.

Поэтому считаю, что статью 119 ЗК следует толковать в комплексе с частью 4 статьи 22, частью 2 статьи 33, частью 2 статьи 35, частью 4 статьи 81, статьей 121 и пунктом 13 Переходных положений ЗК. Каждая из этих норм устанавливает определенные ограничения для приобретения гражданами Украины, иностранцами и лицами без гражданства земельных участков в собственность. В частности, такими ограничениями могут быть ограничения права собственности иностранных граждан и лиц без гражданства на определенные категории земель, ограничения размеров земельных участков для бесплатного приобретения их в собственность гражданами Украины и другие. Например, в случае если иностранный гражданин владеет земельным участком для садоводства с соблюдением всех требований статьи 119 ЗК, он имеет право обратиться с заявлением о предоставлении ему участка лишь на праве аренды в связи с существованием запрета на приобретение такого участка в собственность (часть 2 статьи 35 ЗК).

Все вышеизложенное дает основания полагать, что лицу, владеющему земельным участком с соблюдением всех требований статьи 119 ЗК, такой участок должен быть предоставлен в собственность. Если же в отношении такого лица существуют ограничения касательно приобретения в собственность отдельных категорий земель, размера земельного участка и др., то он имеет возможность получить его только в аренду. В связи с этим в будущем не мешало бы ­внести изменения в ЗК и установить своеобразную презумпцию, в соответствии с которой органы власти обязаны будут предоставлять земельные участки на основании статьи 119 ГК в собственность и лишь при наличии законодательных ограничений в пользование.

Таким образом, существующее сегодня понимание статьи 119 ЗК требует переосмысления с учетом изложенных выше замечаний, что позволит на практике более эффективно защищать права субъектов приобретательной давности.

ЗАВЯЗУН Татьяна — юрист, юридическая фирма «Лавринович и Партнеры», г. Киев

РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
КОМІТЕТ ВИБОРЦІВ УКРАЇНИ

До центрів права РОГО «Комітет виборців України» звертаються мешканці сіл області, яких цікавить питання оформлення права власності за давністю користування на земельні ділянки, якими вони тривалий час фактично користуються, але не мають жодних документів, що засвідчують право власності на ці землі.

Теоретично такі люди мають право на земельні ділянки на підставі набувальної давності. Адже згідно зі статтею 119 Земельного кодексу України (ЗКУ) громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.

Тобто, законодавець встановив, що громадянин, у користуванні якого перебуває земельна ділянка 15 і більше років, має право усно або письмово звернутися із заявою/клопотанням до місцевої сільської, селищної або міської ради з проханням надати у власність та/або в користування цю земельну ділянку. Рада повинна розглянути звернення людини і дати обґрунтовану відповідь по суті питання: або надати землю у власність чи користування за набувальною давністю, або відмовити в наданні.

Проте варто враховувати, що на практиці ця норма закону (ст. 119 ЗКУ) на сьогодні не застосовується. Оскільки роз’ясненням Верховного Суду України вказано, що норма статті 119 Земельного кодексу щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 1 січня 2017 року (відповідно до пункту 1 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ЗКУ). Це означає, що, оскільки Земельний кодекс України набув чинності з 1 січня 2002 року, то і 15-річний строк набувальної давності має відраховуватися саме з цієї дати.

Але, не чекаючи спливу строку, необхідного для застосування набувальної давності, громадяни мають можливість і в загальному порядку згідно зі статтею 118 ЗКУ безоплатно приватизувати земельну ділянку в межах норм безоплатної передачі. Зокрема:

— для ведення особистого селянського господарства — не більше 2 гектарів;

— для садівництва — не більше 0,12 гектара;

— для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара;

— для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара;

— для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара.

Отже, громадяни, які тривалий час мають у користуванні неоформлені документально земельні ділянки вправі письмово звернутися із заявою до місцевої ради про надання у власність чи в користування земельні ділянки в межах норм безоплатної приватизації.