Принципы муниципального права реферат

referat-ok.com.ua

все для студентів

Муніципальне право — право місцевого самоврядування

1. Поняття та предмет муніципального права

2. Муніципально-правові норми та муніципально-правові інститути

Список використаної літератури

Муніципальне право України — нова юридична дисципліна в українській юриспруденції. Вона сформувалася в наслідок появи і розвитку самостійної галузі українського муніципального законодавства. Після прийняття нової Конституції України 1996р. муніципальне право одержало надійну основу для свого розвитку.

Муніципальне право регулює суспільні відносини, що виникають в сфері місцевого самоврядування, суспільні відносини, що спрямовані на комунальне, житлове, побутове, торговельне, соціальне, культурне та інше обслуговування населення, на покращення добробуту українського народу.

Муніципальне право — це система норм, які регулюють суспільні відносини у сфері місцевого самоврядування та інші тісно пов’язані з ними суспільні відносини. Тому можна стверджувати, що муніципальне право стосується, насамперед, безпосередньої і представницької місцевої (локальної) влади, а отже, воно належить до групи публічних галузей права. Звідси муніципальне право найбільш тісно пов’язане з конституційним, адміністративним, фінансовим та іншими галузями. Загалом, конституційне право є найбільш важливим підґрунтям для створення і функціонування муніципального права.

Відразу хотілося б зазначити, що термін «муніципальне право» не зовсім точно відображає предмет регулювання і охорони, оскільки, як уже зазначалося, норми цієї галузі спрямовані, насамперед, на місцеве самоврядування. Окрім цього, Конституція і законодавчі акти України не використовують термін «муніципалітет». Він є нетрадиційним для нашої юридичної науки і практики. Але приблизно аналогічні зауваження можуть бути висунуті й щодо термінів «комунальне право», «право місцевого самоврядування» тощо.

1. Поняття та предмет муніципального права

Вже сьогодні муніципальне право можна розглядати як самостійну галузь національного права України. На користь такого висновку свідчать, насамперед, положення Конституції України, де міститься велика кількість норм (викладені більш як у двадцяти статтях), в яких закріплюються основні принципи організації та функціонування місцевого самоврядування. Зокрема, Конституція України фіксує принципи визнання та гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), підзаконності місцевого самоврядування (ст. 19), вона визначає статус органів місцевого самоврядування як самостійного виду органів публічної влади (вони не входять до системи органів державної влади — ст. 5) та службу в органах місцевого самоврядування як самостійний вид публічної служби (ст. 38), дає визначення місцевого самоврядування як права територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення тощо.

Якщо взяти до уваги лише кількість конституційних норм, присвячених питанням, що становлять предмет муніципального права, то муніципальне право має більше підстав для існування в якості самостійної структурної частини права, ніж всі інші (за винятком хіба що конституційного права) галузі національного права України.

Проте обґрунтування муніципального права як самостійної галузі права не вичерпується посиланням на значну кількість конституційних норм, що регулюють питання місцевого самоврядування. Воно відповідає всім основним вимогам до галузі права, що сформульовані загальною теорією держави та права.

Як і інші галузі права, муніципальне право являє собою структурний підрозділ системи національного права, що характеризується специфічним режимом правового регулювання й охоплює відносно самостійний комплекс однорідних суспільних відносин1, воно відрізняється від інших галузей права предметом, методом та джерелами , має власну систему.

Як і будь-яка інша галузь права, муніципальне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють певний комплекс суспільних відносин. У силу цього, для визначення муніципального права (як і визначення будь-якої іншої галузі права) першочергове значення має встановлення предмета правового регулювання — кола суспільних відносин, що регулюються муніципально-правовими нормами.

Водночас у вітчизняній та зарубіжній (зокрема, російській) юридичній літературі висловлюються різні підходи до окреслення предмета муніципального права, що не могло не привести до різних варіантів визначення цієї галузі. В науковому плані це цілком нормальне явище, адже як і галузь, так і вітчизняна наука муніципального права перебувають на етапі становлення, що супроводжується формуванням різних наукових шкіл і, як наслідок, різних підходів при розробці відповідного категоріального апарату. Але з точки зору тих, хто вивчає навчальну дисципліну «Муніципальне право», подібна ситуація може викликати певні труднощі в засвоєнні програмного матеріалу, оскільки саме визначення галузі конституційного права значною мірою обумовлює систему цієї навчальної дисципліни і його різні варіанти можуть призвести до неоднозначності у визначенні предмета навчальної дисципліни.

Так, у першому вітчизняному підручнику з муніципального права до його предмета відносять «відносно самостійний вид суспільних відносин, пов’язаний з організацією і здійсненням місцевої влади, тобто публічної влади, влади народу в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць».

На нашу думку, такий підхід не зовсім коректно відображає семантику терміна «муніципальний», а також не дозволяє достатньо чітко відокремити групу суспільних відносин, що становлять предмет самостійної галузі права. Такий висновок має таке обґрунтування:

по-перше, сам термін «місцева влада» не має законодавчого визначення і в юридичній літературі вживається досить довільно, наприклад, для позначення різних суб’єктів влади на регіональному та місцевому територіальних рівнях — як органів місцевого самоврядування, так і місцевих органів виконавчої влади;

по-друге, «місцева влада» — це публічна влада, що здійснюється на місцевому і регіональному рівнях, а участь у її здійсненні, з урахуванням існуючої в Україні системи територіальної організації влади, беруть як територіальна громада, органи місцевого самоврядування, органи самоорганізації населення, так і органи виконавчої влади. А що стосується останніх, то їх діяльність регламентується швидше нормами конституційного та адміністративного, ніж муніципального, права і подібне тлумачення предмета муніципального права може привести до його невиправданого розширення.

З огляду на зазначене, слід підкреслити, що предмет муніципального права охоплює лише суспільні відносини, що складаються у зв’язку з організацією і здійсненням місцевого самоврядування (відносини місцевого самоврядування), що дозволяє характеризувати муніципальне право як право місцевого самоврядування.

Предмет муніципального права є досить специфічним — його становлять суспільні відносини, що виникають не в окремій сфері суспільних відносин, а в різних сферах життєдіяльності суспільства — політичній, економічній, соціальній, духовній, тобто там, де реалізують свої повноваження територіальні громади та інші суб’єкти місцевого самоврядування. Об’єднує ці відносини те, що всі вони пов’язані з організацією та здійсненням особливої форми публічної влади — місцевого самоврядування, тобто муніципальне право — це за своїм предметом право безумовно публічне, хоча це не виключає і наявності в його структурі і приватноправових норм та інститутів (вони регулюють відносини в тій сфері, де суб’єкти муніципального права виступають як приватноправові утворення, наприклад, діяльність комунальних підприємств, оренда нерухомості, що перебуває у комунальній власності, тощо).

Для визначення кола цих відносин принципове значення мають положення статті 140 Конституції України, згідно з якою до відання місцевого самоврядування віднесене вирішення питань місцевого значення. Звичайно, це конституційне формулювання є досить розпливчастим і невизначеним — можна навести багато прикладів таких питань, що мають місцеве значення, але згідно з чинним законодавством не віднесені до компетенції територіальної громади чи її органів (наприклад, несвоєчасна виплата заробітної плати на державних підприємствах, що розташовані на території громади), і, навпаки, є багато питань, що мають як місцеве, так і загальнодержавне значення.

Певною мірою ця конституційна невизначеність компенсується встановленням предметів відання органів міс-цевого самоврядування в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», проте питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, не можна зводити лише до предметів відання органів місцевого самоврядування і, в силу цього, можна констатувати наявність прогалини в законодавчому визначенні сфери компетенції місцевого самоврядування. Крім того, значне коло питань, що, безумовно, мають місцеве значення, віднесені чинним законодавством (Закон України «Про місцеві державні адміністрації») до сфери компетенції органів виконавчої влади.

Наслідком зазначеного є неможливість чіткого та вичерпного визначення предмета муніципального права. Можна лише вказати на локальний характер відповідних суспільних відносин та окреслити групи однорідних відносин (схема 1), що регулюються нормами муніципального права і до яких слід віднести відносини, пов’язані:

з організацією та функціонуванням системи місцевого самоврядування;

з визначенням основ місцевого самоврядування;

із гарантуванням місцевого самоврядування;

з відповідальністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Запропонована структура предмета муніципального права має загальний характер, вона охоплює великі масиви суспільних відносин, на які регулюючий вплив здійснює місцеве самоврядування. В свою чергу, вони можуть бути деталізовані. Наприклад, відносини, що виникають у зв’язку з організацією та функціонуванням системи місцевого самоврядування, складають таку систему:

• відносини, пов’язані з безпосереднім здійсненням територіальною громадою місцевого самоврядування (місцеві вибори, місцеві референдуми, загальні збори);

• відносини, пов’язані з участю громадян у здійсненні місцевого самоврядування (місцеві ініціативи, громадські слухання, громадські роботи тощо);

• відносини, пов’язані з організацією та діяльністю органів місцевого самоврядування і органів самоорганізації населення;

• відносини, пов’язані з розподілом повноважень у системі місцевого самоврядування та їх реалізацією тощо.

Для визначення муніципального права важливе значення має також його комплексний характер — воно не належить до основних галузей національного права України, а є вторинним — похідним від інших галузей права. Муніципальне право формується на стику конституційного, адміністративного, земельного, господарського, фінансового, цивільного права внаслідок розвитку місцевого самоврядування та законодавства про місцеве самоврядування, що, власне кажучи, і спричинило відокремлення відповідних правових норм у самостійну галузь права.

Комплексний характер муніципального права знаходить прояв й у полівалентності муніципально-правових норм та інститутів — вони одночасно є нормами (інститутами) основних галузей права — конституційного, адміністративного тощо.

2. Муніципально-правові нормита муніципально-правові інститути

Муніципально-правові норми — це встановлені державою, територіальною громадою або органами місцевого самоврядування правила поведінки, що регулюють суспільні відносини у сфері організації і здійснення місцевого самоврядування та виконання яких забезпечується примусовою силою держави.

У своїй сукупності муніципально-правові норми становлять галузь муніципального права. їм притаманні загальні риси, що характерні для всіх правових норм. Разом з тим муніципально-правові норми мають і певні особливості, що пов’язані:

1) з предметом правового регулювання — його становить особливе коло суспільних відносин — відносини, що складаються в процесі організації та здійснення особливої форми публічної влади (місцевого самоврядування);

2) з формою виразу цих норм — значна частина муніципально-правових норм міститься в актах локальної нормотворчості (актах місцевих референдумів та органів місцевого самоврядування);

3) з їх полівалентним характером — муніципально-правові норми одночасно виступають нормами основних галузей права (конституційного, адміністративного, земельного, фінансового тощо);

4) з їх логічною структурою — переважна більшість муніципально-правових норм не містить санкцій.

В юридичній літературі пропонуються різні підстави класифікації муніципально-правових норм, зокрема, об’єкт правового регулювання, характер припису, ступінь визначеності, територія дії, джерела тощо (схема 2).

Крім того, за функціональною спрямованістю муніципально-правові норми поділяються на:

  • регулятивні (правоустановчі) — спрямовані на регулювання муніципально-правових відносин шляхом надання їх учасникам прав і покладання обов’язків;
  • охоронні — які регламентують засоби юридичної відповідальності і порядок застосування санкцій.

А за функціональним призначенням можна виділити такі дві групи муніципально-правових норм:

1) спеціалізоване (вихідні) — норми, що мають найбільш загальний характер, найвищу форму абстрагування і містять у собі вихідні начала, основи правового регулювання муніципально-правових відносин та які, у свою чергу, поділяються на:

  • дефінітивні (норми-дефініції) — містять визначення правових категорій та понять муніципального права (наприклад, нормативне визначення місцевого самоврядування міститься в ст. 140 Конституції України);
  • декларативні (норми-принципи) — закріплюють вихідні принципи муніципального права (наприклад, у ст. 7 Конституції України закріплено принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування);
  • оперативні — норми, які відміняють дію інших норм, поширюють їх дію на нове коло суспільних відносин або пролонгують дію цих норм (наприклад, норми, що містяться в п. 8 Перехідних положень Конституції України);

2) норми-правила поведінки — безпосередньо регулюють поведінку суб’єктів муніципально-правових відносин.

Муніципально-правові норми систематизуються за муніципально-правовими інститутами — відповідними сукупностями норм, що регулюють певну групу взаємопов’язаних однорідних суспільних відносин у межах галузі муніципального права.

У сучасній літературі, з позиції системного підходу, виділяють три різновиди правових інститутів: загальні (генеральні), головні та початкові, що може бути використано й при систематизації муніципально-правових інститутів.

Так, загальні муніципально-правові інститути мають комплексний характер і складають значні масиви правових норм, що регулюють великі сфери (або кілька сфер) суспільних відносин. Загальні інститути об’єднують норми, що можуть суттєво відрізнятися між собою як за предметом, так і за характером впливу на суспільні відносини. До них, наприклад, можна віднести інститут основ місцевого самоврядування.

Головні муніципально-правові інститути в межах загальних інститутів об’єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характеризуються більш вузькою предметною й функціональною спеціалізацією. Наприклад, до загального муніципально-правового інституту основ місцевого самоврядування входять такі головні інститути: правові основи місцевого самоврядування, матеріальна та фінансова основи місцевого самоврядування, територіальна основа місцевого самоврядування тощо.

Початкові муніципально-правові інститути (суб-інститути) у межах головних інститутів об’єднують невелику кількість муніципально-правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до головного інституту матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування входить початковий інститут позабюджетних коштів місцевого самоврядування.

Муніципально-правові норми та муніципально-правові інститути одночасно виступають структурними елементами системи галузі муніципального права — внутрішньої організації цієї галузі права, яка обумовлена, з одного боку, основами місцевого самоврядування, що закріплені Конституцією та законодавством України про місцеве самоврядування (тобто структурою базового Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), з другого — потребами практики розвитку місцевого самоврядування, яка впливає на формування інститутів муніципального права, уточнює їх роль та значення у здійсненні місцевого самоврядування .

Первинним елементом системи муніципального права є муніципально-правові норми, що визначають місце та роль місцевого самоврядування в системі народовладдя, закріплюють його принципи, основи, компетенцію, форми здійснення, гарантії тощо. Наступними елементами в ієрархії системи муніципального права виступають інститути муніципального права — початкові, головні та загальні. У міру розвитку муніципального права України перелік його інститутів постійно уточнюється, їх зміст трансформується відповідно до потреб практики, що свідчить про динамічний характер системи муніципального права, структура та елементи якої постійно вдосконалюються та уточнюються під впливом наукових досягнень. У зарубіжній літературі обґрунтовуються пропозиції щодо виділення в системі муніципального права двох основних частин — Загальної та Особливої. При цьому до Загальної частини відносять приписи, що стосуються територіальної громади в цілому, а до Особливої — приписи, що стосуються компетенції органів та посадових осіб місцевого самоврядування, процедури їх діяльності, статусу та порядку діяльності інших суб’єктів місцевого самоврядування тощо».

Згідно з цією концепцією до Загальної частини муніципального права можна було б віднести такі загальні муніципально-правові інститути:

• принципи місцевого самоврядування;

• організаційно-правова основа місцевого самоврядування;

• матеріальна і фінансова основи місцевого самоврядування;

• гарантії місцевого самоврядування;

• відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно, до Особливої частини віднесено муніципально-правові інститути, що регулюють повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, організаційні та правові форми їх діяльності тощо.

Відповідно до законодавства, місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Систему муніципального права утворюють його норми, принципи та інститути. Муніципально-правові норми є первинними елементами системи муніципального права. їх класифікують залежно від різних якостей, наприклад за юридичною силою (конституційні, законодавчі, підзаконні, норми міжнародно-правових актів). Муніципально-правові принципи — це найбільш загальні правила поведінки, що відображають його сутність і соціальне призначення. Муніципально-правові інститути розуміють як групи правових норм і принципів, що регулюють однорідні групи муніципальних відносин. Наприклад, інститут комунальної власності, органів самоорганізації населення тощо.

На підставі муніципально-правових норм і принципів виникають муніципально-правові відносини, під якими розуміють відносини між двома і більше суб’єктами, які наділяються взаємними правами й обов’язками щодо здійснення муніципальної влади.

Важливо також підкреслити, що муніципальне право розглядається не тільки як галузь права та законодавства, а й як юридична наука та навчальна дисципліна.

Понятие муниципального права России

Введение 3
1. Понятие муниципального права России 4
2. Предмет муниципального права 7
Заключение 13
Список использованных источников и литературы 15

Актуальность исследования обусловлена тем, что вот уже более 10 лет в официальных документах и научной литературе используется понятие муниципального права как отрасли права, регулирующей общественные отношения, связанные с местным самоуправлением. Надо признать, что муниципальное право как отрасль права полностью еще не сложилось.
Еще предстоит принять не мало законодательных актов на федеральном и региональном уровнях, нормативных правовых актов органов местного самоуправления, чтобы закрыть пробелы в правовом регулировании местного самоуправления.
Неопределенность, неоправданная расширенность предмета муниципального права, так называемая комплексность отрасли негативно сказывается не только на теории, но и на практике местного самоуправления. Они препятствуют осмыслению системного законодательного регулирования местного самоуправления, затрудняют кодификацию законодательства по этим вопросам.
В правоприменении возникают проблемы, связанные с неоправданным использованием методов одной отрасли права, там, где нужно применять методы другой отрасли, иные способы регулирования.
Это, в частности, сдерживает развитие гражданско – правовых отношений, использование рыночных рычагов в сферах экономической жизни, участниками которых выступают органы местного самоуправления.
Цель данной работы – рассмотреть понятие и предмет муниципального права.
Для достижения цели необходимо решить следующие задачи:
рассмотреть особенности муниципальной отрасли права;
рассмотреть предмет правового регулирования муниципальной отрасли права.

1. Понятие муниципального права России

Муниципальное право — система правовых норм, регулирующих вопросы местного самоуправления. Это одна из наиболее молодых отраслей российской системы права.
Хотя основы местного самоуправления начали формироваться в России с XIV в., а земская (1864 г.) и городская (1870 г.) реформы Александра II пытались ввести демократическое управление на местах, российское муниципальное право стало развиваться лишь с 90-х г. ХХ в.
В советский период развития России господствовала концепция полновластия советов, предусматривавшая избрание местных советов в качестве органов государственной власти на местах. Они должны были, с одной стороны, формировать местные органы управления, представлять местное население и решать вопросы местного значения, а с другой — защищать государственные интересы и решать общенациональные задачи.
Предусматривалась иерархия этих местных представительных учреждений, в конечном счете подчиненных Верховному Совету СССР. Управление на местах рассматривалось в качестве одной из форм государственного управления, а местное самоуправление (муниципализм) отвергалось как чуждый для советской власти буржуазный принцип. Местное самоуправление получило официальное признание и статус самостоятельной формы народовластия сначала в принятом в 1990 г. Верховным Советом СССР Законе «Об общих началах местного самоуправления и местного хозяйства в СССР», а затем — в Законе РСФСР «О местном самоуправлении» 1991 г.
Конституция Российской Федерации 1993 г., принципиально отказавшаяся от советских терминов «местные органы государственной власти и управления», определила понятие и принципы местного самоуправления в РФ.
Местное самоуправление рассматривается в Конституции, во-первых, в качестве одной из форм народовластия, одной из основ конституционного строя. Следовательно, отказаться от местного самоуправления нельзя, не нарушив тем самым основ конституционного строя Российской Федерации. С другой стороны, понятие местного самоуправления используется в связи с определением правового положения человека и гражданина.
Право осуществлять местное самоуправление признано неотъемлемым конституционным правом гражданина. Значит, любой гражданин Российской Федерации, где бы он ни проживал, должен иметь возможность реализовать свое конституционное право на осуществление местного самоуправления.
Принятый на основе конституционных норм Федеральный закон «Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской Федерации» конкретизировал конституционные принципы осуществления и организации власти на местах.

Скачать реферат «Понятие муниципального права России» DOC | TXT

Система муниципального права в РФ

Главная > Реферат >Государство и право

Министерство транспорта Российской Федерации

Федеральное агентство морского и речного транспорта

Московская Государственная Академия Водного Транспорта

По дисциплине муниципальное право

Тема: «Система муниципального права в РФ».

Студент II курса,

1.Составляющие системы муниципального права 5

Принципы муниципального права 5

Муниципально-правовые институты 6

Нормы муниципального права 7

1.3.1 Особенности муниципально-правовых норм 7

1.3.2 Классификация муниципально-правовых норм 8

1.3.3 Деление норм по субъектам правотворчества 9

2.Общая, Особенная и Специальная части системы муниципального

3.Положение муниципального права в российской системе права: особенности и значение 18

Список используемых источников 22

Список используемой литературы 23

Термин «муниципальное право» впервые в российском законодательстве употребляется в ст. 7 Федерального закона «Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской Федерации» от 28 августа 1995 г.

Муниципальное право – это комплексная отрасль права, представляющая собой совокупность правовых норм, регулирующих однородные общественные отношения, возникающие в процессе организации и деятельности местного самоуправления, в процессе реализации населением права на местное самоуправление непосредственно, а также через органы местного самоуправления.

Муниципальное право имеет тесную взаимосвязь со всеми другими отраслями права, но при этом обладает своими специфическими признаками, обусловленными предметом регулирования и методом воздействия на уровне местного самоуправления. Конституционное право определяет принципы деятельности всех других отраслей права, в том числе и муниципального права. По существу конституционное право определяет самостоятельность местного самоуправления и его правовые основы. Тесная связь муниципального права с административным правом определяется тем, что управленческие отношения в сфере деятельности органов местного самоуправления являются объектом административного права в соответствии со ст. 132 Конституции России, если органы местного самоуправления наделяются законом отдельными государственными полномочиями. Также имеется связь с гражданским, трудовым, налоговым, финансовым, таможенным, лесным, водным, уголовным и др. отраслями права, так как органы местного самоуправления, их должностные лица и граждане муниципального образования при реализации своих прав, свобод и законных интересов вступают в отношения, регулируемые и охраняемые нормами этих отраслей.

Система муниципального права включает основные понятия, категории и принципы науки муниципального права; теоретические и методологические основы муниципального права; основы правового регулирования местного самоуправления, их правоотношения с органами государственной власти; правовое регулирование финансово-экономической основы местного самоуправления; организационно-правовые основы местного самоуправления; специфику деятельности местного самоуправления в городах и сельских поселениях.

Назначение системы муниципального права – объединение единых по своей юридической природе в структурно упорядоченное целостное единство, обладающее относительной самостоятельностью, устойчивостью, автономностью функционирования и взаимодействием с внешней средой. 1

Цель данной работы – рассмотрение и раскрытие системы муниципального права, также разобраться в особенностях системы муниципального права.

Учитывая выше изложенные цели, нам представляется необходимым, во-первых, раскрыть составляющие элементы системы муниципального права. Во-вторых, охарактеризовать Общую, Особенную и Специальную части системы муниципального права. И, наконец, рассмотрю положение муниципального права в российской системе права, раскрывая особенности и значение.

1. Составляющие системы муниципального права.

Отрасль муниципального права имеет системный характер. Составляющими этой системы являются: принципы, институты и нормы муниципального права.

1.1 Принципы муниципального права

Отраслевые принципы как основные начала муниципального права выполняют первостепенную роль. Они:

задают общие параметры местного самоуправления, обеспечивая необходимую меру его единства в масштабах Российской Федерации;

учитывая федеративный характер российского государства, составляют свободу выбора конкретных моделей муниципальной власти в зависимости от национальных, исторических и прочих особенностей;

определяют характер взаимоотношений государства и местного самоуправления;

формируют систему норм муниципального права и организуют их в единую отрасль.

В муниципальном праве можно выделить принципы, декларируемые Конституцией Российской Федерации:

организационная и функциональная самостоятельность местного самоуправления (ст.12);

судебная защита прав местного самоуправления (ст. 133);

ответственность муниципальных органов перед государством при условии компенсации их материальных и финансовых затрат (ч. 2 ст. 132);

непосредственное право населения решать вопросы местного значения (ст. 130).

Систему конституционных принципов дополняют и развивают принципы, нашедшие выражение в Законе 2003г.:

необходимость организации местного самоуправления на всей территории Российской Федерации, в городских, сельских поселениях, городских округах и муниципальных районах (ст. 10);

самостоятельное определение муниципальными образованиями структуры и статуса своих органов (ч. 1, 2 ст. 34);

недопустимость образования органов местного самоуправления и назначения должностных лиц местного самоуправления органами государственной власти и государственными должностными лицами за исключением случаев, установленных законом (ч. 4 ст. 34);

подотчетность и ответственность органов и должностных лиц местного самоуп­равления, депутатов перед населением (ч. 4 ст. 36, ч. 8 ст. 44);

содействие государственных и муниципальных органов населению в осуществлении местного самоуправления (ч. 2 ст. 33);

обязательность исполнения решений, принятых путем прямого волеизъявления граждан, муниципальными органами, должностными
лицами в пределах их полномочий (ч. 6, 7 ст. 22, ч. 7 ст. 24, ч. 4 ст. 29);

невозможность прямой отмены нормативных, индивидуальных решений муниципальных органов органами государственной власти за исключением случаев, установленных законом (ст. 48).

1.2 Муниципально – правовые институты

Правовые институты, объединенные в отрасль муниципального права, представляют собой группы норм, регулирующие однородные общественные отношения, связанные с различными аспектами местного самоуправления. Муниципально-правовые институты довольно разнообразны. Это обстоятельство только подчеркивает сложность и многообразие отношений местного самоуправления.

К числу муниципально — правовых институтов относятся:

основы местного самоуправления, в рамках которого можно выделить подинституты — правовые, территориальные, экономические, финансовые основы местного самоуправления;

формы местного самоуправления, в котором выделяются подинституты — формы прямого волеизъявления граждан (местный референдум, муниципальные выборы, собрания (сходы) граждан и др.), органы местного самоуправления, подразделяющиеся на представительные органы, глав муниципальных образований, другие органы и должностные лица, создаваемые в соответствии с уставом муниципального образования;

предметы ведения и полномочия местного самоуправления, которые подразделяются на собственные полномочия, т.е. вопросы местного значения, и на отдельные государственные полномочия, которыми наделяются органы местного самоуправления;

гарантии местного самоуправления;

ответственность органов и должностных лиц местного самоуправления.

1.3 Нормы муниципального права

Нормы муниципального права представляют совокупность норм, исходящих от местного сообщества, органов местного самоуправления или их должностных лиц, и норм, принимаемых органами государственной власти или их должностными лицами.

1.3.1 Особенности муниципально-правовых норм

Наряду с общими чертами, присущими всем правовым нормам, муниципально-правовые нормы имеют свои особенности.

Во-первых, они складываются, с одной стороны, из норм, установленных государственными органами в результате их правотворческой деятельности на федеральном и региональном уровнях, а с другой — из общеобязательных сфер деятельности, установленных самими органами местного самоуправления, которые не входят в систему государственных органов, в результате их нормотворческой деятельности на местном (внегосударственном) уровне.

Во-вторых, специфика муниципально-правовых норм заключена в их предназначении, многие из них отражают одновременно муниципальное право в составе комплексной отрасли российского права и основополагающие права—конституционное, финансовое, административное и другие в составе основной отрасли российского права.

Причем с развитием и укреплением правовой базы местного самоуправления (что связано с принятием федеральных и региональных законов, специально регулирующих различные сферы общественных отношений, которые возникают на местном уровне) муниципально-правовые нормы приобретают все более самостоятельное значение и становятся приоритетными по отношению к нормам, содержащимся в других законах. Ст. 7 Федерального закона «Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской Федерации» прямо закрепляет положение о том, что федеральные законы, законы субъектов Российской Федерации, устанавливающие нормы муниципального права, не могут противоречить Конституции Российской Федерации и названному Федеральному закону. В случае противоречия применяются положения Конституции Российской Федерации и указанного Федерального закона.

Понятие и принципы муниципального права

Главная > Реферат >Государство и право

СЕВЕРНЫЙ ИНСТИТУТ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА

по дисциплине по дисциплине Муниципальное право

на тему «Понятие и принципы муниципального права»

студентки 5 курса

№контакт. Тел. 89021956958

РУКОВОДИТЕЛЬ Сунгуров С.М.

Дата сдачи работы « 25 » марта 2010г.

Глава 1. Характеристика муниципального права:…………………………. 5

Понятие муниципального права…………………………………………5

Принципы муниципального права……………………………………. 7

Конституция Российской Федерации закрепляет местное самоуправление как важнейший элемент основ конституционного строя, как самостоятельную форму осуществления народом принадлежащей ему власти. Поэтому Конституция выделяет отдельную сферу гражданской самостоятельности и активности — местное самоуправление, определяя что органы местного самоуправления не входят в систему государственной власти, а действуют самостоятельно и ответственны перед своим населением.

Однако это не означает, что государство может полностью отстраниться от правового регулирования структуры, функций и полномочий местного самоуправления. Нельзя не учитывать, что это не только сфера самоорганизации жителей, но и специфический уровень власти.

Суть местного самоуправления — в праве населения (местного сообщества), признаваемом и закрепляемом государством, самостоятельно и под свою ответственность решать вопросы местного значения. Муниципальное право регулирует отношения, возникающие в процессе реализации, во-первых, «собственных» полномочий местного самоуправления (т.е. тех, которые необходимы для решения вопросов местной жизни) и, во-вторых, — отдельных государственных полномочий, которыми могут наделяться законом органы местного самоуправления. Первоочередная задача сегодняшнего дня — разграничение предметов ведения органов местного самоуправления и органов государственной власти. Она тесно связана с другой не менее актуальной проблемой — разграничением государственной собственности на федеральную, собственность субъектов федерации и муниципальную. Местное самоуправление должно иметь материально-финансовую базу, соразмерную его функциям и полномочиям.

Развитие местного самоуправления, принятие нового законодательства о нем предполагает обращение к дореволюционному опыту земского и городского самоуправления, а также использование лучшего опыта зарубежного муниципализма, который, в частности, нашел свое правовое отражение в европейской Хартии местного самоуправления.

Формирование специальной отрасли и научной дисциплины муниципального права является одним из необходимых условий становления и развития в нашей стране эффективной системы местного самоуправления.

Глава 1. Характеристика муниципального права:

Понятие муниципального права

Муниципальное право представляет собой систему конституционных и обычных норм, творимых или санкционируемых государством, направленных на регулирование отношений в сфере местного самоуправления.

Наименование отрасли берет начало от лат. minicipium — самоуправляющаяся община.

В законодательстве о местном самоуправлении термины «муниципальный», «местный» и словосочетания с ними применяются в отношении органов местного самоуправления, предприятий, учреждений и организаций, объектов собственности и других объектов, целевое назначение которых связано с осуществлением функций местного самоуправления, а также в иных случаях, связанных с осуществлением населением местного самоуправления, как равнозначные. Поэтому можно было бы именовать отрасль права, регулирующую отношения местного самоуправления, не муниципальным, а местным правом. Возможны и другие наименования — земское право, коммунальное право, право местного самоуправления.

Выбор термина «муниципальное право», видимо, во многом предопределен наименованием основной территориальной ячейки местного самоуправления — «муниципальное образование» и тем, что иноязычное слово «муниципальное» не обросло в русском языке множеством значений и смыслов, лишающих искомый термин однозначности. Вместе с тем оно способно охватить все аспекты правового регулирования местного самоуправления, в отличие, например, от коммунального права.

Можно дать следующее определение муниципального права.

Муниципальное право Российской Федерации — это комплексная отрасль российского права, представляющая совокупность правовых норм, закрепляющих и регулирующих общественные отношения, возникающие в процессе организации местного самоуправления и решения населением муниципальных образований непосредственно через выборные и другие органы местного самоуправления вопросов местного значения, а также в процессе реализации отдельных государственных полномочий, которыми могут наделяться органы местного самоуправления.

Признаки отрасли права.

Под отраслью права обычно понимают совокупность норм права, имеющую собственные предмет и режим (метод) регулирования, особую функциональную (целевую) специализацию, общие нормы и институты (общую часть).

Предмет правового регулирования — совокупность общественных отношений (деятельностных проявлений), упорядочиваемых правовыми нормами. Своеобразие тех или иных групп общественных отношений определяет своеобразие регулирующих их правовых норм и обособление последних в отдельные нормативные ассоциации (институты, отрасли права и т.д.).

Режим (способ или метод) правового регулирования — порядок регулирования общественных отношений, характеризующийся особым сочетанием взаимодействующих между собой дозволений, запретов, позитивных обязываний и создающий особую направленность регулирования. Выделяют, например, общедозволительные («дозволено все, кроме прямо запрещенного») и разрешительные («запрещено все, кроме прямо разрешенного») правовые режимы. Отмечается, что уголовному праву присущ преимущественно запретительный характер, административному праву — обязывающий, гражданскому праву — дозволительный. Применительно к способу задания самих правовых режимов выделяют методы императивного регулирования (одностороннее задание субъектом правотворчества правил поведения для участников общественных отношений) и диспозитивного регулирования (предоставление участникам общественных отношений возможности правового саморегулирования собственного поведения).

Функции отрасли права — основные направления регулирующего воздействия норм данной отрасли на общественные отношения. К числу функций разных отраслей права традиционно относят: закрепление господствующих общественных отношений (регулятивная статическая функция); обеспечение развития последних (регулятивная динамическая функция); охрану желательных отношений и вытеснение нежелательных (охранительная функция). К числу функций (целей) необходимо отнести и внутриправовые роли отдельных отраслей, заключающиеся в объединении разных групп норм, их специализации и т.п.

Общеотраслевые обобщения — совокупность правовых норм, направленных на объединение и согласование норм, непосредственно определяющих поведение индивидов, организаций, других субъектов. Правовые обобщения (нормы-цели, нормы-принципы, дефинитивные нормы и т.п.) обеспечивают единое согласованное воздействие на общественные отношения всей совокупности норм конкретных отраслей права.

Муниципальное право следует рассматривать как отрасль права при наличии перечисленных признаков.

Принципы муниципального права.

В основе местного самоуправления в Российской Федерации лежат следующие основные принципы, закрепляемые Конституцией Российской Федерации и федеральным законодательством:

1.Самостоятельность решения населением всех вопросов местного значения. Конституция Российской Федерации (ст. 12) гарантирует, что местное самоуправление в пределах своих полномочий самостоятельно. Население самостоятельно решает местные вопросы, реализуя полномочия, закрепляемые за местным самоуправлением, непосредственно (через формы прямого волеизъявления), а также через выборные и иные органы местного самоуправления.

2.Организационное обособление местного самоуправления в системе управления обществом и государством.

Государство признает местное самоуправление в качестве самостоятельного ‘уровня, самостоятельной формы осуществления народом принадлежащей ему власти. Статья 12 Конституции Российской Федерации закрепляет, что органы местного самоуправления не входят в систему органов государственной власти. Население в соответствии со статьей 131 Конституции Российской Федерации самостоятельно определяет структуру органов местного самоуправления.

Органы местного самоуправления самостоятельно управляют муниципальной собственностью, формируют, утверждают и исполняют местный бюджет, решают иные вопросы местного значения. При этом решения органов местного самоуправления могут быть отменены лишь в судебном порядке.

Вместе с тем система местного самоуправления — это не государство в государстве: она интегрирована в общую систему управления делами общества и государства, занимает в ней особое место, обладая самостоятельностью. Поэтому можно говорить лишь об известных пределах независимости органов местного самоуправления в решении местных дел — тех пределах, которые устанавливает Конституция Российской Федерации и федеральное законодательство.
3. Многообразие организационных форм осуществления местного самоуправления.

В соответствии со статьей 72 Конституции Российской Федерации к совместному ведению Российской Федерации и субъектов РФ относится установление общих принципов организации местного самоуправления. Субъекты РФ закрепляют организационные основы и формы осуществления местного самоуправления с учетом исторических и иных местных традиций. Свои особенности имеют структура и формы осуществления местного самоуправления в городских, сельских поселениях, на территории района и т.д. При этом Конституция РФ устанавливает, что структура органов местного самоуправления определяется населением самостоятельно, что местное самоуправление осуществляется гражданами через различные формы прямого волеизъявления, а также через выборные и другие органы местного самоуправления.

4. Соразмерность полномочий местного самоуправления материально — финансовым ресурсам.

Местное самоуправление должно иметь право на достаточную для осуществления своих функций и полномочий экономическую и финансовую базу. При наделении органов местного самоуправления отдельными государственными полномочиями им должны в соответствии со статьей 132 Конституции Российской Федерации передавать необходимые для их осуществления материальные и финансовые средства.

Муниципальное право как правовое образование не относится к числу основных отраслей права. Его место в системе права России определяется тем, что муниципальное право — это вторичное, производное образование, возникшее на базе основных отраслей права в результате развития местного самоуправления, его обособления в общей системе управления обществом и государством, а также развития специального законодательства о местном самоуправлении.

Как уже отмечалось, муниципальное право — это комплексная отрасль права. Своеобразие таких правовых образований в системе права проявляется в том, что нормы, составляющие комплексную отрасль, выступают, во-первых, как нормы основных отраслей права, а во-вторых, будучи нормами основных отраслей права и оставаясь таковыми, вместе с тем входят во вторичную правовую структуру — комплексную отрасль права. В силу этого муниципальное право самым тесным образом связано и взаимодействует со многими отраслями права, которые, регулируя свой предмет, затрагивают и вопросы муниципальной деятельности.

Муниципальное право тесно взаимосвязано с конституционным (государственным) правом, которое, являясь ведущей отраслью российского права, определяет основные начала, принципы организации местного самоуправления, гарантии и формы осуществления местного самоуправления, его место в системе народовластия. Тем самым нормы конституционного (государственного) права устанавливают основы муниципального права, которое регулирует общественные отношения, возникающие в процессе организации и деятельности местного самоуправления.

Комментарий к Конституции Российской Федерации / Под ред. В.Д.Карповича. — М., 2009.

Комментарий к Федеральному закону «Об общих принципах организации местного самоуправления в РФ» / Под ред. Ю.А. Тихомирова. — М.: НОРМА, 2007.

Краснов М.А. Введение в муниципальное право: Учебное пособие. — М.: ИГПАН, 2003.

Кутафин О.Е., Фадеев В.И. Муниципальное право Российской Федерации: Учебник для вузов. — М.: Юристъ, 2008.

Лаптева Л.Е. Земские учреждения в России. — М.; 1993.

Местное самоуправление. Современный российский опыт законодательного регулирования: Учебное пособие / Под ред. К.Ф. Шеремета, И.И. Овчинникова. — М.: 2008.

Местное управление и самоуправление в России и за рубежом / Отв. ред. В.В. Маклаков, В.И. Фадеев. — М., 2005.

Местное самоуправление: Сборник нормативных актов. — М.: Изд-во ПРИОР, 2001.

Муниципальное право Российской Федерации: Учебник для вузов / Под ред. Ю.А. Дмитриева — М.: Профобразование, 2000.

Муниципальное право: Учебник для вузов / Под ред. А.М. Никитина. — М.: ЮНИТИ ДАНА, 2006.

Муниципальное право: Учебник для вузов / Под ред. Н.В. Постового. — М.: Новый юрист, 2009.

Нудненко Л.А. Институты непосредственной демократии в системе местного самоуправления России. — М.: ИНИОН РАН, 2005.

Чеботарёв Г.Н., Черепанов М.А., Шишкин А.А. Муниципальное право Российской Федерации: Учебно-методический комплекс. — Тюмень: Изд-во ТГУ, 2007.