Ч 3 ст 66

Уголовно-процессуальный кодекс Украины 2012
Статья 66. Права и обязанности свидетеля

1. Свидетель имеет право:

1) знать, в связи с чем и в каком уголовном производстве он допрашивается;

2) пользоваться во время дачи показаний и участия в проведении других процессуальных действий правовой помощью адвоката, полномочия которого подтверждаются согласно положениям статьи 50 настоящего Кодекса;

3) отказаться давать показания относительно себя, близких родственников и членов семьи, которые могут стать основанием для подозрения, обвинения в совершении им, близкими родственниками или членами его семьи уголовного преступления, а также показания относительно сведений, которые согласно положениям статьи 65 настоящего Кодекса не подлежат разглашению;

4) давать показания на родном или другом языке, которым он свободно владеет, и пользоваться помощью переводчика;

5) пользоваться заметками и документами при даче показаний в тех случаях, когда показания касаются любых расчетов и других сведений, которые ему трудно держать в памяти

6) на возмещение расходов, связанных с вызовом для дачи показаний;

7) знакомиться с протоколом допроса и заявлять ходатайство о внесении в него изменений, дополнений и замечаний, а также собственноручно делать такие дополнения и замечания;

8) заявлять ходатайства об обеспечении безопасности в случаях, предусмотренных законом;

9) заявлять отвод переводчику.

2. Свидетель обязан:

1) прибыть по вызову к следователю, прокурору, следователю судьи или суда;

2) давать правдивые показания во время досудебного расследования и судебного разбирательства;

3) не разглашать без разрешения следователя, прокурора, суда сведения, которые непосредственно касаются сути уголовного производства и процессуальных действий, осуществляемых (осуществлялись) во время него, и которые стали известны свидетелю в связи с исполнением его обязанностей.

3. Лицо, привлекают к проведению процессуальных действий в ходе досудебного расследования как понятого или которая стала очевидцем таких действий, обязана по требованию следователя, прокурора не разглашать сведения о проведенной процессуального действия.

1. Свідок має право:

1) знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

2) користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу;

3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;

4) давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті;

6) на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;

7) ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;

8) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

9) заявляти відвід перекладачу.

2. Свідок зобов’язаний;

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

2) давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;

3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків.

3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.

1. Частина перша статті передбачає права свідка. Відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті свідок має право знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд повинні роз’яснити свідку, у зв’язку з чим він викликається для допиту як свідок і в якому кримінальному провадженні. Про роз’яснення цього положення слідчий, прокурор, слідчий, суддя повинні зробити відмітку у протоколі допиту свідка, а суд перед початком допиту свідка в судовому засіданні. Ці вимоги закону є додатковою гарантією забезпечення прав свідка відмовитись від дачі показів у випадках, передбачених ст. 65 КПК.

Свідок також має право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями ст. 50 цього КПК (див. коментар до статей 45-46 КПК).

Ця стаття також містить конституційне положення про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім’ї, коло яких визначається законом.

Поняття «близькі родичі та члени сім’ї» визначені в п. 1 ч. 1 ст. З КПК, а саме: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 цього КПК не підлягають розголошенню (див. коментар до ст. 65 КПК).

Слідчий, прокурор, слідчий суддя зобов’язані роз’яснити перед початком допиту право свідка відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголошенню, про що робиться відмітка у протоколі допиту особи як свідка.

Невиконання вимог зазначеної статті робить докази недопустимими, такими, що здобуті внаслідок істотного порушення прав і свобод людини (п. 4 ч. 2 ст. 87 КПК).

У подальшому такі докази в суді можуть не досліджуватись (п. 2 ст. 69 КПК).

Свідок також має гарантоване право давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, користуватися допомогою перекладача. При цьому оплата праці перекладача здійснюється за рахунок держави. Відповідно до ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою.

Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись за потреби послугами перекладача. Про участь перекладача у кримінальному провадженні див. коментар до ст. 68 КПК.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 224 КПК свідок має право користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті.

КПК встановлюється право свідка на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань.

Про порядок та розміри відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань див. постанову КМУ від 1 липня 1996 року № 710 «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів» (із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ).

Зокрема, свідок мас право на одержання середнього заробітку за місцем роботи за час, витрачений на виклик, на відшкодування витрат на проїзд до місця і назад, а також витрат, пов’язаних із проживанням за місцем виклику та добових.

Свідку надається також право ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження (див. коментар до ст. 224 КПК); заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом (див. коментар до ст. 65 КПК); заявляти відвід перекладачу (див. коментар до ст. 68 КПК).

2. Частина друга статті встановлює обов’язки свідка.

Свідок, зокрема, зобов’язаний прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду. Ці зобов’язання свідка є гарантією ефективного та вчасного проведення досудового розслідування. Виклик свідка — це право особи, яка проводить досудове розслідування щодо кримінального правопорушення і суду.

Разом з тим закон передбачає і випадки неприбуття особи з поважних причин на виклик слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду (ст. 138 КПК). Неприбуття свідка без поважних причин на виклик слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду тягне за собою накладення грошового стягнення у розмірі, визначеному ст. 139 КПК.

Свідок також зобов’язаний давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду.

Якщо свідок не підпадає під дію обставин, визначених у п. 3 ч. 1 зазначеної статті, він зобов’язаний давати слідчому, прокурору, слідчому судді і суду правдиві показання про обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження; за завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань свідок несе кримінальну відповідальність, передбачену ст. 383 КК України.

З метою посилення відповідальності свідка і вагомості Його участі у кримінальному провадженні ст. 352 КПК передбачає приведення його до присяги.

Обов’язок свідка не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків, випливає з вимог ст. 222 КПК.

Невиконання вимог зазначеної статті тягне за собою передбачену законом відповідальність.

3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії (див. коментар до ст. 222 КПК).

Стаття 66. Обставини, які пом’якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визнаються:

1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує.

Коментар до статті 66. Обставини, які пом’якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його , пом’якшують, визнаються:

1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті,

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує.

1. Обставини, які пом’якшують покарання, маючи відповідну систему, характеризують знижений ступінь суспільної небезпеки особи злочинця та вчиненого ним діяння, слугують критерієм індивідуалізації покарання.

2. З’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину мають бути добровільними, тобто базуватися на внутрішньому переконанні особи. Закон не встановлює, до кого саме особа повинна з’явитися із зізнанням, щоб така її поведінка була визнана обставиною, яка пом’якшує покарання, але мається на увазі, що ним є компетентний орган державної влади або його відповідна службова особа, Змістом зізнання є відомості про підготовлюваний, вчинюваний або вчинений злочин.

Щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність.

Сприяння розкриттю злочину здійснюється добровільно у будьякій формі: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів, надання доказів, іншої інформації про свою злочинну діяльність

та/або таку діяльність інших осіб. Таке сприяння має бути активним, тобто певною мірою ініціативним та енергійним.

3. Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди здійснюється з власної ініціативи до винесення обвинувального вироку суду. Збитки є шкодою майнового характеру, вираженою в грошовій формі. Вони можуть виражатися у знищенні майна, посівів, насаджень, втраті годувальника, заробітної плати у зв’язку з інвалідністю тощо. Усунення заподіяної шкоди може виявитися, наприклад, у відновленні попереднього стану предмета злочинного посягання, наданні потерпілому коштів, які він витратив у зв’язку зі злочинним посяганням, поверненні викраденого майна тощо. Компенсацію винним моральної шкоди також слід розглядати як обставину, що пом’якшує покарання. Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди може розглядатися судом як обставина, що пом’якшує покарання, незалежно від того, здійснені вони до викриття злочину, в період його розслідування чи судового розгляду. Не є обов’язковим при цьому особисте відшкодування винним завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. Вони можуть бути здійснені за його дорученням

або на прохання й іншими особами як за рахунок винного, так і за рахунок цих осіб.

4. Вчинення злочину неповнолітнім може бути визнано обставиною, яка пом’якшує покарання, тоді, коли злочин вчинено особою, яка не досягла 18-річного віку.

5. Вагітність в медичній науці розглядають як фізіологічний процес, під час якого в організмі жінки із заплідненої яйцеклітини розвивається плід, здатний до внутрішньоутробного життя. Цей процес має певний негативний вплив на психіку жінки, викликаючи у неї роздратування, неврівноваженість, надмірну збудженість, гарячковість, що знижує можливості самоконтролю за власною поведінкою, може призводити до неадекватної оцінки нею життєвих обставин і вчинення протиправного діяння. З огляду на це, визнання вчинення злочину жінкою в стані вагітності обставиною, що пом’якшує покарання, є цілком обґрунтованим.

6. Збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин передбачає збіг таких негативних обставин, які заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, гарячковість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки. Перелік вказаних обставин законом не визначено. Судова практика визнає ними зокрема: смерть або тяжку хворобу рідної чи близької особи; хворобу винного; втрату ним роботи; складні житлові умови; подружню зраду або іншу подію, що спричинила конфлікт у сім’ї; важкий матеріальний стан; проживання підлітка в сім’ї п’яниць чи наркоманів. Ці обставини нерідко стимулюють девіантну поведінку особи.

Для визнання цих обставин такими, що пом’якшують покарання, необхідно встановити об’єктивний зв’язок між даними обставинами і вчиненим злочином. Видається, що така обставина, як важкий матеріальний стан, не може визнаватися такою, що пом’якшує Покарання при вчиненні, наприклад, зґвалтування. Це стосується й обставин, що виникли внаслідок аморального і протиправного способу життя самого винного. Так, важкий матеріальний і сімейний стан, який став наслідком систематичного пияцтва чи вживання

наркотичних засобів, не може визнаватися обставиною, яка пом’якшує покарання при вчиненні корисливих злочинів. Тому суд повинен не лише вказати у вироку на наявність цих обставин, а й розкрити їх зміст та обґрунтувати зв’язок із вчиненим злочином.

7. Вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність означає, що при вчиненні злочину свобода вольової поведінки винної особи була обмежена зазначеними обставинами.

Примус щодо особи виявляється в застосуванні до неї психічного (погрози) чи фізичного насильства. Фізичне насильство — це протиправний вплив на організм іншої людини шляхом нанесення ударів, побоїв, мордування тощо, який вчиняється проти Її волі і спричинює їй фізичну і моральну шкоду. Погроза (психічне насильство) означає реальну погрозу заподіяти особі фізичну, моральну або майнову шкоду. Залежно від форми виразу воно може бути словесним, письмовим, у формі конклюдентних дій (жестів, демонстрації зброї, інших дій, спрямованих на примушування особи до вчинення злочину).

Застосування примусу до особи з метою спрямування її поведінки в бажаному для винного напрямі може повністю або певною мірою позбавляти цю особу можливості керувати своїми вчинками. Згідно з ч. 1 ст. 40 не є злочином діяння особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинене під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. У тих випадках, коли особа внаслідок фізичного примусу зберігала можливість керувати своїми діями, а також у випадках застосування психічного примусу, питання про кримінальну відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності (ст. 39). Якщо ж така особа підлягає кримінальній відповідальності, то вчинення злочину під впливом погрози, примусу враховується судом при призначенні покарання як обставина, що пом’якшує покарання. Застосування до особи фізичного чи психічного примусу в ряді випадків утворює самостійні склади злочинів (наприклад, ст. ст. 115, 120-122, 125-127, 129).

Матеріальна залежність — це таке становище винного, при якому він повністю або частково перебуває на утриманні особи, яка схилила його до вчинення злочину. До числа цих осіб можуть належати батьки, опікуни та інші особи, які забезпечують винного житлом, харчуванням, одягом, грошима. Службовою є залежність винного від іншої особи в силу підпорядкованості їй за посадою чи виконуваною роботою, що ґрунтується на його побоюванні бути звільненим з роботи, пониженим в посаді, позбавленим премії тощо, або на його очікуванні підвищення в посаді, матеріальної або іншої винагороди. Інша залежність — будь-яка інша, крім зазначеної вище, залежність винного від того, хто схиляє його до вчинення злочину, яка виникла через певні життєві обставини і внаслідок якої він відчуває себе зобов’язаним перед такою особою або певною мірою підкорений їй (винний зобов’язаний їй рятуванням життя своєї дитини, або від неї залежить включення його до виборчого списку партії, або їй відомі відомості, які винний бажає зберегти в таємниці, тощо). Така залежність може бути обумовлена родинними, партійними, релігійними або іншими відносинами.

8. Під сильним душевним хвилюванням, викликаним неправомірними або аморальними діями потерпілого, розуміються сильні, такі, що швидко виникають та бурхливо протікають, короткочасні стани психіки винного, причиною яких була неправомірна або аморальна поведінка потерпілого. Такий психічний стан спричинює жах, відчай, лють особи, що звужує її здатність значною мірою усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Причиною виникнення сильного душевного хвилювання можуть бути будь-які неправомірні, у т.ч. злочинні, або аморальні дії потерпілого. При цьому важливим є ге, що стан сильного душевного хвилювання виник відразу після вчинення потерпілим вказаних дій, а не через значний проміжок часу після цього. Протиправні або аморальні дії можуть бути спрямовані не лише проти самого винного, а й проти його рідних, близьких або інших осіб, суспільства загалом.

9. Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності означає, що злочин було вчинено в умовах крайньої необхідності, але з перевищенням Її меж (див. коментар до ст. 39).

10. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК, може бути визнано обставиною, яка пом’якшує покарання, лише у разі вчинення особою, яка виконує зазначене завдання, умисного особливо тяжкого злочину, пов’язаного з насильством над потерпілим, або умисного тяжкого злочину, пов’язаного з заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому чи настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (ч. 2 ст. 43).

ЇЇ. Наведений у ст, 66 перелік обставин, які пом’якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, й інші обставини, не зазначені у цій статті. Ними, зокрема, можуть бути: вчинення злочину вперше; визнання вини особою, що вчинила злочин; молодий вік цієї особи; позитивна характеристика за місцем праці, навчання чи проживання; стан її здоров’я;’наявність малолітніх дітей чи інших осіб на її утриманні.

12, Згідно з ч. З ст. 66, якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, у т.ч. прямо не визначена у ч. 1 ст. 66, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує. Так, не може бути врахована як вказана обставина вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, при засудженні особи за ст. ст. 116 і 123, в яких вона є обов’язковою ознакою складу злочину.

Мего-Інфо — Юридична бібліотека №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

Коментарі кодексів

Веломагазин Украины №1

OBOD.com.ua

Доставка БЕСПЛАТНО. Со склада

Галузі права

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 66. Права та обов’язки свідка

Сторінки матеріалу:

  • Стаття 66. Права та обов’язки свідка
  • Сторінка 2

1. Свідок має право:

1) знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

2) користуватися під час давання показань та участі в проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу;

3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;

4) давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті;

6) на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;

7) ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;

8) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

9) заявляти відвід перекладачу.

2. Свідок зобов’язаний:

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

2) давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;

3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків.

3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.

1. Свідок має право знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він не тільки допитується, а й залучається до проведення інших слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій: одночасного допиту з іншими особами (ч. 9 ст. 224 КПК), пред’явлення йому особи чи предмета для впізнання або для пред’явлення його для впізнання (ст.ст. 228, 229 КПК), до участі в слідчому експерименті (ч. З ст. 240 КПК) для перевірки його показань тощо. Спочатку про це він має дізнатися із виклику його слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для участі в проведенні певної процесуальної дії (див. ст.ст. 133, 134 КПК). Стаття 137 КПК вимагає, щоб у повістці про виклик було зазначено: 1) прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, найменування суду, який здійснює виклик; 2) адреса установи, до якої здійснюється виклик, номер телефону чи інших засобів зв’язку; 3) ім’я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса; 4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик; 5) процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа; 6) час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи; 7) процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа; 8) наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу; 9) передбачені КПК поважні причини, через які особа може не з’явитися на виклик, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість появи; 10) підпис слідчого, прокурора, слідчого судці, судді, який здійснив виклик.

Крім того, перед проведенням допиту чи іншої процесуальної дії свідку повідомляється, в якому провадженні і в зв’язку з чим він допитується або бере участь у проведенні іншої процесуальної дії. Зокрема, перед допитом встановлюється особа свідка, роз’яснюються його права, а також порядок проведення допиту. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань (див. ч. З ст. 224 КПК).

2. Право свідка користуватися правовою допомогою адвоката під час допиту та участі його в інших процесуальних діях є важливою гарантією прав та законних інтересів свідка у кримінальному провадженні. Конституційний Суд України у п. 2 свого рішення від 30 вересня 2009 р. № 23-рп/2009 у справі за

конституційним зверненням громадянина Голованя І.В. щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) роз’яснив: «Положення ч. 2 ст. 59 Конституції України «для. надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень».

Повноваження адвоката-свідка підтверджуються такими ж документами, як і повноваження адвоката-захисника: свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю та ордером, договором із свідком або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

3. Право свідка відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, грунтується на положенні ч. 1 ст. 63 Конституції України про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Про коло осіб, які належать до членів сім’ї і близьких родичів, див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК.

Конституційний Суд України у п. 4 мотивувальної частини рішення № З-рп/2009 від ЗО вересня 2009 р. (справа про право на правову допомогу) з приводу цього конституційного права особи роз’яснив наступне: «Кожній особі, зокрема свідку, під час допиту в органах дізнання чи досудового слідства та особам при наданні пояснень у державних органах, має бути забезпечена реальна можливість отримувати правову допомогу для захисту від можливого порушення права не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, які можуть бути використані у кримінальному процесі для доведення обвинувачення зазначених осіб».

4. Свідок не тільки має право, а й зобов’язаний відмовитися давати показання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголошенню. Зобов’язує свідка відмовитися давати такі показання заборона закону розголошувати зазначені в ст. 65 КПК відомості.

5. Засада державної мови кримінального провадження (ст. 29 КПК) передбачає для свідка, що не володіє мовою, якою здійснюється провадження, давати показання своєю рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача, участь якого забезпечується слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом за рахунок держави. Про участь перекладача у кримінальному провадженні див. ст. 68 КПК.

6. Про поняття документа у кримінальному провадженні див. ч. 1 ст. 99 КПК. Нотатки — це стислі записи, помітки для пам’яті.

Дещо вужчі за змістом формулювання зазначеного у п. 5 ч. 1 ст. 66 КПК права свідка передбачено і в інших статтях КПК. Так, згідно з ч. 6 ст. 224 КПК допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, за ч. 12 ст. 352 КПК під час допиту в суді свідок, даючи показання, має право користуватися нотатками. В інтересах забезпечення повноти показань свідка про обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, необхідно все ж застосовувати під час допиту свідка в досудовому розслідуванні і в судовому розгляді більш широке за змістом формулювання права свідка користуватися під час допиту нотатками і будь-якими, необхідними йому для давання якомога конкретніших і повніших показань, документами, які є у розпорядженні свідка. Слідчий, прокурор, слідчий суддя під час досудового розслідування, а сторони і суд у судовому розгляді мають можливість оглянути і ознайомитися із змістом наявних у свідка нотаток і документів і поставити запитання як стосовно змісту отриманих від свідка показань, так і стосовно походження цього документа, а також нотаток, якщо вони виконані не самим свідком, щоб з’ясувати можливість негативного впливу сторонніх осіб на повноту і правдивість показань свідка.

7. Відповідно до ч. З ст. 122 КПК свідкам у зв’язку з викликом для надання показань оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток та відрив від звичайних занять.

8. Про правила оформлення протоколу процесуальної дії, порушення і розв’язання клопотань учасників слідчої дії про внесення до нього зауважень і доповнень див. ст. 104 КПК.

9. КПК передбачає, що свідок має право власноручно не тільки викласти свої показання у протоколі допиту (ч. 6 ст. 224 КПК), а й робити доповнення та зауваження до протоколу допиту, складеного не власноручно свідком, а особою, яка проводить допит.

10. Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки свідка є дані, що свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров’ю, житлу і майну його самого або членів його сім’ї чи близьких родичів у зв’язку з виконанням ним обов’язків свідка (див. ст. 20 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 p.).

11. Про підстави та порядок заявления відводу перекладачу див. ст.ст. 79-81 КПК.

12. Про підстави та порядок виклику свідка слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом див. ст.ст. 133-138 КПК. Свідок зобов’язаний з’явитися за викликом незалежно від то того, чи має він за законом (ч. 2 ст. 65, п. З ч. 1 ст. 66 КПК) відмовитися давати показання.

Якщо свідок не з’явиться за викликом без поважних причин або не повідомить про причини свого неприбуття, то на нього накладається грошове

стягнення і може бути застосовано привід (ст. 139, ч. 1 ст. 327 КПК). При цьому важливо зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 327 КПК прибуття в суд свідка і перекладача (за винятком залучення його судом) забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки свідка і перекладача шляхом здійснення судового виклику (ч. 2 ст. 327 КПК).

13. Про відповідальність свідка за невиконання своїх обов’язків, пов’язаних з даванням показань, див. коментар до ст. 67 КПК.

Стаття 66. Плата за користування житлом

Житловий Кодекс Української РСР (ЖКУ)

  • перевірено сьогодні
  • кодекс від 25.07.2018
  • вступив у чинність 01.01.1993

Ст. 66 ЖКУ в останній чинній редакції від 1 січня 1993 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Розділ III. Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями

Глава 2. Користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду

Стаття 66. Плата за користування житлом

Плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).

Норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 квадратного метра на одну особу.

Розмір плати за користування житлом (квартирної плати) встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В одинарному розмірі оплачується загальна площа, що має належати наймачеві та членам його сім’ї за встановленими нормами, а також зайва площа, якщо розміри її на всю сім’ю не перевищують половини норми загальної площі, яку належить мати одній особі. Плата за користування рештою зайвої загальної площі береться в підвищеному розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальна площа, право користування якою зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім’ї, не вважається зайвою.

( Стаття 66 із змінами, внесеними згідно з Декретом КМ N 11-92 від 15.12.92, в редакції Закону N 3187-12 від 06.05.93 )