Ч 1 ст 241

Оглавление:

Кримінальний кодекс України (КК України). Науково-практичний коментар.

Стаття 241. Забруднення атмосферного повітря

1. Забруднення або інша зміна природних властивостей атмосферного повітря шкідливими для життя, здоров’я людей або для довкілля речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового чи іншого виробництва внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи для довкілля, — караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк або без такого.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, — караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину — порядок охорони атмосферного повітря, встановлений з метою збереження, поліпшення та відтворення його стану, раціонального використання для виробничих потреб, відвернення і зменшення шкідливого впливу на атмосферне повітря, а також право людини на сприятливе довкілля. Його додатковим об’єктом можуть бути життя і здоров’я особи, інші блага.

2. Предметом злочину є атмосферне повітря — природна суміш газів (кисень, азот, аргон, вуглекислий газ, неон тощо), яка знаходиться у відкритому просторі над територією України за межами житлових, виробничих та інших приміщень. Забруднення повітря у межах закритих виробничих приміщень за наявності до цього підстав повинне кваліфікуватись за ст. 271 як порушення вимог законодавства про охорону праці.

3. Об’єктивна сторона полягає у: 1) забрудненні або 2) іншій зміні природних властивостей атмосферного повітря шляхом насичення його зазначеними у ч. 1 ст. 241 речовинами і матеріалами, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей або для довкілля.

Під спеціальними правилами слід розуміти нормативи, які встановлюються у галузі охорони атмосферного повітря щодо: а) екологічної безпеки атмосферного повітря; б) гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами; в) утворення забруднюючих речовин, які виводяться в атмосферне повітря під час експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об’єктів; г) використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення; ґ) вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів. Законодавством можуть встановлюватися й інші нормативи в галузі охорони атмосферного повітря.

Порушення правил викиду в атмосферу різних забруднюючих речовин і матеріалів може відбуватись шляхом: 1) вчинення діянь, які прямо заборонені природоохоронним законодавством (наприклад, експлуатація очисних установок без фільтрів або з їх несвоєчасною заміною, невикористання контрольної апаратури, спалювання промислових та побутових відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря забруднюючими речовинами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкідливого впливу, за винятком, коли це здійснюється з використанням спеціальних установок); 2) недотримання підстав, порядку, обсягу, інтенсивності та інших умов викиду забруднюючих речовин і матеріалів (перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря; викиди забруднюючих речовин без дозволу спеціально уповноважених державних органів; залпове скидання чи випуск забруднюючих речовин замість регулярного тощо).

У цьому складі злочину терміни «забруднення» та «інша зміна природних властивостей» одночасно позначають і діяння, і суспільно небезпечні наслідки.

Забруднення — це надходження в атмосферне повітря або утворення у ньому шкідливих (забруднюючих) речовин у концентраціях, які перевищують встановлені державою екологічні нормативи. До найбільш поширених забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню, законодавство відносить: оксиди азоту, бенз(а)пірен, діоксид та інші сполуки сірки, оксид вуглецю, озон, речовини у вигляді суспендованих твердих частинок (мікрочастинки та волокна), свинець та його сполуки, формальдегід. Небезпечними забруднюючими речовинами визнані: метали та їх сполуки, органічні аміни, леткі органічні сполуки, стійкі органічні сполуки, хлор, бром та їх сполуки, фтор та його сполуки, ціаніди, фреони, арсен та його сполуки.

Інша зміна природних властивостей — це негативне відхилення від оптимального стану атмосферного повітря в частині його фізичних, хімічних та біологічних властивостей, що негативним чином впливає на здоров’я людини і довкілля, у т. ч. на клімат і погоду. Отруєння повітря є формою екоциду (ст. 441).

Конкретні способи забруднення чи іншої зміни природних властивостей атмосферного повітря можуть бути різноманітними і на кваліфікацію за ст. 241 не впливають. Наявність розглядуваного складу злочину вбачається лише в тому разі, коли забруднення атмосферного повітря було пов’язане з виробничою діяльністю заподіювача шкоди, а не, наприклад, з побутовою діяльністю людини чи функціонуванням різноманітних невиробничих об’єктів.

Злочин є закінченим з моменту, коли внаслідок забруднення або іншої зміни природних властивостей атмосферного повітря створено небезпеку для життя, здоров’я людей або для довкілля. Про поняття створення небезпеки для життя, здоров’я людей чи довкілля див. коментар до ст. 239. Забруднення атмосферного повітря, що не супроводжувалось створенням вказаної небезпеки, тягне адміністративну відповідальність (статті 78, 79 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.).

4. Суб’єкт злочину спеціальний: це працівник підприємства, установи, організації, у зв’язку з діяльністю яких відбуваються забруднення чи інша негативна зміна атмосферного повітря і на якого покладено правовий обов’язок дотримуватись спеціальних правил з приводу забезпечення чистоти й оптимального стану атмосферного повітря.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формами вини. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 241) може характеризуватися тільки необережністю.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 241) є загибель людей або інші тяжкі наслідки (про їх поняття див. коментар до ст. 236).

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» у редакції від 21 червня 2001 р.

Положення про порядок здійснення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України N 1073 від 29 грудня 1993 р.

Положення про порядок видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України N 364 від 29 травня 1995 р.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря» N 343 від 9 березня 1999 р.

Перелік найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1598 від 29 листопада 2001 р.

Порядок ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1655 від 13 грудня 2001 р.

Порядок розроблення та затвердження нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 299 від 13 березня 2002 р.

Порядок розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 300 від 13 березня 2002 р.

Порядок погодження і видачі дозволів на провадження діяльності, пов’язаної із штучними змінами стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 301 від 13 березня 2002 р.

Порядок проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 302 від 13 березня 2002 р.

Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Затверджена наказом Міністерства охорони природного середовища та ядерної безпеки України N 38 від 18 травня 1995 р.

Порядок розробки і затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Затверджений наказом Міністерства охорони природного середовища та ядерної безпеки України N 75 від 18 липня 1996 р.

Інструкція про встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Затверджена наказом Міністерства екології та природних ресурсів N 161 від 10 жовтня 2000 р.

Методика прогнозування наслідків впливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті. Затверджена наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи хисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства аграрної політики України, Міністерства економіки України, Міністерства екології та природних ресурсів N 73/82/64/122 від 27 березня 2001 р.

Порядок визначення величин фонових концентрацій забруднювальних речовин в атмосферному повітрі. Затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів N 286 від 30 липня 2001 р.

Інструкція про проведення інвентаризації викидів важких металів в атмосферне повітря. Затверджена наказом Міністерства екології та природних ресурсів N 298 від 9 серпня 2001 р.

Інструкція про загальні вимоги до оформлення документів на провадження діяльності, пов’язаної із штучними змінами стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях. Затверджена наказом Міністерства екології та природних ресурсів N 517 від 24 грудня 2002 р.

Інструкція про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців. Затверджена наказом Міністерства охорони природного середовища та ядерної безпеки України N 108 від 9 березня 2006 р.

Нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин зі стаціонарних джерел. Затверджені наказом Міністерства охорони природного середовища та ядерної безпеки України N 309 від 27 червня 2006 р.

Статья 241. Гласность

СТ 241 УПК РФ

1. Разбирательство уголовных дел во всех судах открытое, за исключением случаев, предусмотренных настоящей статьей.

2. Закрытое судебное разбирательство допускается на основании определения или постановления суда в случаях, когда:

1) разбирательство уголовного дела в суде может привести к разглашению государственной или иной охраняемой федеральным законом тайны;

2) рассматриваются уголовные дела о преступлениях, совершенных лицами, не достигшими возраста шестнадцати лет;

3) рассмотрение уголовных дел о преступлениях против половой неприкосновенности и половой свободы личности и других преступлениях может привести к разглашению сведений об интимных сторонах жизни участников уголовного судопроизводства либо сведений, унижающих их честь и достоинство;

4) этого требуют интересы обеспечения безопасности участников судебного разбирательства, их близких родственников, родственников или близких лиц.

2.1. В определении или постановлении суда о проведении закрытого разбирательства должны быть указаны конкретные, фактические обстоятельства, на основании которых суд принял данное решение.

3. Уголовное дело рассматривается в закрытом судебном заседании с соблюдением всех норм уголовного судопроизводства. Определение или постановление суда о рассмотрении уголовного дела в закрытом судебном заседании может быть вынесено в отношении всего судебного разбирательства либо соответствующей его части.

4. Переписка, запись телефонных и иных переговоров, телеграфные, почтовые и иные сообщения лиц могут быть оглашены в открытом судебном заседании только с их согласия. В противном случае указанные материалы оглашаются и исследуются в закрытом судебном заседании. Данные требования применяются и при исследовании материалов фотографирования, аудио- и (или) видеозаписей, киносъемки, носящих личный характер.

5. Лица, присутствующие в открытом судебном заседании, вправе вести аудиозапись и письменную запись. Фотографирование, видеозапись и (или) киносъемка, а также трансляция открытого судебного заседания по радио, телевидению или в информационно-телекоммуникационной сети «Интернет» допускается с разрешения председательствующего в судебном заседании. Трансляция открытого судебного заседания на стадии досудебного производства по радио, телевидению или в информационно-телекоммуникационной сети «Интернет» не допускается.

6. Лицо в возрасте до шестнадцати лет, если оно не является участником уголовного судопроизводства, допускается в зал судебного заседания с разрешения председательствующего.

6.1. Подсудимый участвует в судебном заседании непосредственно. В исключительных случаях в целях обеспечения безопасности участников уголовного судопроизводства суд вправе при рассмотрении уголовных дел о преступлениях, предусмотренных статьями 205 — 206, 208, частью четвертой статьи 211, частью первой статьи 212, статьями 275, 276, 279 и 281 Уголовного кодекса Российской Федерации, по ходатайству любой из сторон принять решение об участии в судебном заседании подсудимого, содержащегося под стражей, путем использования систем видеоконференц-связи.

7. Приговор суда провозглашается в открытом судебном заседании. В случае рассмотрения уголовного дела в закрытом судебном заседании или в случае рассмотрения уголовного дела о преступлениях в сфере экономической деятельности, а также о преступлениях, предусмотренных статьями 205 — 206, 208, частью четвертой статьи 211, частью первой статьи 212, статьями 275, 276, 279 и 281 Уголовного кодекса Российской Федерации, на основании определения или постановления суда могут оглашаться только вводная и резолютивная части приговора.

Комментарий к Статье 241 Уголовно-процессуального кодекса

1. Разбирательство уголовных дел во всех судах открытое. Это положение относится как к рассмотрению уголовного дела в суде первой инстанции, так и к судопроизводству в апелляционной инстанции, а также при судопроизводстве по уголовным делам, приговор и решение по которым вступили в законную силу. Открытое разбирательство уголовных дел обеспечивает возможность гражданам присутствовать в зале судебного заседания, следить за ходом судебного процесса, что создает большие возможности для реализации задач уголовного судопроизводства (см. комментарий к ст. 6).

2. Из общего правила об открытом разбирательстве уголовных дел закон делает четыре исключения, допуская возможность проведения закрытого судебного разбирательства.

Во-первых, закрытое судебное разбирательство допускается в том случае, когда исследование обстоятельств уголовного дела может привести к разглашению сведений, составляющих государственную тайну, или к разглашению иной тайны, охраняемой федеральным законом (банковской, коммерческой, семейной и т.д.).

Во-вторых, такое решение может быть принято при рассмотрении уголовных дел о преступлениях, совершенных лицами, не достигшими возраста шестнадцати лет. Это объясняется необходимостью учета возрастных особенностей лица, привлеченного к уголовной ответственности, и стремлением создать более благоприятные возможности для обеспечения всестороннего, полного и объективного исследования всех обстоятельств рассматриваемого уголовного дела (см. комментарий к ст. ст. 420 — 432).

В-третьих, это допускается, когда рассмотрение уголовных дел о преступлениях против половой неприкосновенности и половой свободы личности и других преступлениях может привести к разглашению сведений об интимных сторонах жизни участников уголовного судопроизводства либо сведений, унижающих их честь и достоинство. В данном случае закон преследует цель создать условия для реализации одного из принципов уголовного судопроизводства — уважения чести и достоинства личности (см. комментарий к ст. 9), а также учитывать требования моральных норм.

Четвертым основанием являются случаи, когда этого требуют интересы обеспечения безопасности участников судебного разбирательства, а также их близких родственников, родственников и близких лиц (см. комментарий к ст. 5). Данное положение закона направлено на реализацию принципа обеспечения охраны прав и свобод человека и гражданина в уголовном судопроизводстве, требующего от суда в случае угрозы этим лицам убийством, применением насилия, уничтожением или повреждением их имущества либо иными опасными противоправными деяниями принимать в пределах своей компетенции меры безопасности (см. комментарий к ст. 11).

3. Закон не допускает каких-либо упрощений процедуры рассмотрения уголовного дела в закрытом судебном заседании, специально подчеркивая, что дело в этих случаях рассматривается с соблюдением всех норм уголовного судопроизводства.

4. В зависимости от конкретной ситуации решение о рассмотрении уголовного дела в закрытом судебном заседании может быть принято в отношении всего судебного разбирательства либо его определенной части (например, только в отношении судебного следствия; только в отношении производства экспертизы и исследования обстоятельств, связанных со сведениями, составляющими государственную тайну, и т.д.). О принятом решении рассмотреть уголовное дело в закрытом судебном заседании суд выносит определение, а судья — постановление.

5. В закрытом судебном заседании также исследуются переписка, запись телефонных и иных переговоров, телеграфные, почтовые и иные сообщения. Эти материалы могут быть оглашены в открытом судебном заседании только с согласия лиц, причастных к этим сообщениям.

6. Такие же требования закон устанавливает и для исследования в судебном разбирательстве материалов фотографирования, аудиозаписей, видеозаписей и киносъемки, носящих личный характер.

7. В открытых судебных заседаниях лица, присутствующие в зале, имеют право вести письменную запись. Если кто-либо из присутствующих имеет намерение проводить фотографирование, видеозапись, аудиозапись, киносъемку, он обязан согласовать эти вопросы с председательствующим по уголовному делу. Закон обязывает председательствующего по уголовному делу выяснить мнение сторон по поступившему запросу, и в случае согласия сторон, а также если это не создает препятствий для проведения судебного разбирательства, допускается проведение фотографирования, видеосъемки, аудиозаписи или киносъемки. Этот факт отражается в протоколе судебного заседания.

8. Поскольку судебное разбирательство связано с непосредственным исследованием всех обстоятельств совершения преступления, закон специально ограничивает допуск в зал судебного заседания лиц, не достигших шестнадцатилетнего возраста. Если такое лицо не является участником уголовного судопроизводства, оно может быть допущено в зал судебного заседания только с разрешения председательствующего. Присутствие таких лиц, признанных участниками судебного разбирательства, необходимо для обеспечения их прав в уголовном судопроизводстве. Исключение из этого правила допускается лишь в определенных случаях (см. комментарий к ст. ст. 280, 429).

9. Приговор суда провозглашается в открытом судебном заседании. Однако, если уголовное дело было рассмотрено в закрытом судебном заседании или рассматривались уголовные дела о преступлениях в сфере экономической деятельности, а также о преступлениях, предусмотренных ст. ст. 205 — 206, 208, ч. 4 ст. 211, ч. 1 ст. 212, ст. ст. 275, 276, 279 и 281 УК РФ, допускается оглашение только вводной и резолютивной частей приговора. Это может быть произведено на основании постановления судьи или определения суда с учетом оценки конкретных обстоятельств уголовного дела. Это обстоятельство должно найти отражение в протоколе судебного заседания.

Український юридичний портал

1. Забруднення або інша зміна природних властивостей атмосферного повітря шкідливими для життя, здоров’я людей або для довкілля речови­нами, відходами або іншими матеріалами промислового чи іншого вироб­ництва внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило не­безпеку для життя, здоров’я людей чи для довкілля, —

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк або без такого.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, —

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що забруднення ат­мосферного повітря створює небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля.

Забруднення атмосферного повітря спричиняє суттєву шкоду здоров’ю людей, довкіллю, завдає серйозних економічних збитків. Дослідження пока­зують, що 90—95 % захворювань верхніх дихальних шляхів і 30—40 % за­хворювань загального характеру обумовлено тим, що громадяни України ди­хають повітрям, в якому концентрація шкідливих речовин у 5 і більше разів перевищує допустимі норми.

2. Відносини з охорони атмосферного повітря регулюються законами Ук­раїни «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264 (ВВР. — 1991. — № 41. — Ст. 546), «Про охорону атмосфер­ного повітря» від 16 жовтня 1992 р. № 2707 (ВВР. — 1992. — № 50. -Ст. 678), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя на­селення» від 24 лютого 1994 р. № 4004 (ВВР. — 1994. — № 27. — Ст. 218);

постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ве­дення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря» від 13 грудня 2001 р. № 1655, «Про затвердження Порядку проведення та оп­лати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, уста­нов, організацій та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, які от­римали такі дозволи» від 13 березня 2002 р. № 302, «Про затвердження По­рядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря» від 9 березня 1999 р. № 343 та деякими іншими нормативно-правовими актами України.

3. Об’єктом злочину є науково обґрунтоване раціональне використання, відновлення, поліпшення, відвернення шкідливого впливу на довкілля і охо­рону чистоти атмосферного повітря як сприятливого середовища існування людини, тваринного і рослинного світу.

4. Предметом цього злочину є атмосферне повітря, що знаходиться у відкритому просторі у межах території України. Забруднення атмосферного повітря всередині приміщення не може бути кваліфіковане за ст. 241 КК, оскільки Кодекс окремо встановлює відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК).

5. З об’єктивної сторони злочин полягає в порушенні правил викиду в атмосферне повітря шкідливих речовин, відходів або інших матеріалів про­мислового виробництва внаслідок порушення спеціальних правил.

Забруднення атмосферного повітря — це привнесення до його складу або утворення в ньому забруднюючих речовин в концентрації, яка пере­вищує нормативи якості і рівні природного вмісту. Джерелами забруднен­ня атмосферного повітря можуть бути підприємства, окремі цехи, агрега­ти без забезпечення заходів для очищення промислових, сільськогоспо­дарських відходів, теплові, енергетичні установки, автомобільний транс­порт та ін.

Інша зміна природних властивостей атмосферного повітря полягає у фізичній, хімічній, біологічній, радіаційній зміні атмосферного повітря, яка впливає на його прозорість, наявність і концентрацію озону, шумові, елект­ромагнітні та інші показники, які перевищують встановлені екологічні та санітарно-гігієнічні нормативи шкідливого впливу на довкілля, які створю­ють небезпеку для життя, здоров’я людини, стану рослинного та тваринно­го світу, економічної діяльності, генофонду людини, рослин і тварин. Інша зміна природних властивостей атмосферного повітря визначається, отже, як негативне відхилення від існуючого в даному регіоні (районі) стану атмо­сферного повітря (наприклад, збільшення частки вуглекислого газу, зміна концентрації озону тощо).

Шкідливі речовини — це забруднюючі речовини, також фізичні і біологічні фактори техногенного походження, що викидаються в атмосферне повітря та можуть впливати на здоров’я людей і довкілля. Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря» від 9 березня 1999 р. № 343 визначено список загальнопоширених забруднюючих речовин в ат­мосферному повітрі, показників та інгредієнтів атмосферних опадів (пил, діоксид сірки, оксид вуглецю, діоксид азоту, свинець та його неорганічні сполуки, радіоактивні речовини тощо).

І при забрудненні, і при зміні природних властивостей атмосферного повітря дії відбуваються з порушенням спеціальних правил.

Порушення спеціальних правил — це дія або бездіяльність, тобто невико­нання вимог тих нормативно-правових актів з питань екологічної безпеки, які регулюють питання охорони атмосферного повітря.

6. Обов’язковою ознакою складу є створення небезпеки для життя, здо­ров’я людей чи для довкілля.

Небезпека для життя — реальна можливість загибелі хоча б однієї лю­дини, наприклад, внаслідок вдихання забрудненого атмосферного повітря.

Небезпека для здоров’я людей — загроза захворювання людей в результаті забруднення атмосфери шкідливими речовинами.

Небезпека для довкілля — загроза заподіяння шкоди рослинному чи тва­ринному світу внаслідок забруднення або іншої зміни природних властиво­стей атмосферного повітря.

Злочин можна кваліфікувати як закінчений лише з моменту, коли внаслідок забруднення або іншої зміни природних властивостей атмосфер­ного повітря створено небезпеку для життя, здоров’я людей або довкілля. Загроза небезпеки має бути реальною, очевидною, а негативні наслідки не настають лише завдяки своєчасно вжитим заходам або внаслідок інших об­ставин, які не залежать від волі винної особи. Створення такої небезпеки слід розглядати як своєрідний різновид суспільне небезпечних наслідків, які хоч і тісно пов’язані з діянням, однак мають самостійний характер.

7. Суб’єктивна сторона злочину може полягати як в умисній, так і не­обережній формі вини.

8. Суб’єктом є особа, яка досягла 16-ти років і на яку покладено обов’язок дотримання спеціальних правил щодо недопущення забруднення або іншої зміни природних властивостей атмосферного повітря шкідливими для життя, здоров’я людей або для довкілля речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового виробництва.

Дії службових осіб, що допустили в результаті зловживання службовим становищем або халатності введення в експлуатацію нових і реконструйова­них підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об’єктів без очис­них споруд, якщо при цьому заподіяна істотна шкода державним або суспільним інтересам, слід кваліфікувати за відповідною статтею про служ­бові злочини, а при забрудненні атмосферного повітря — і за статтею про охорону довкілля.

9. Частина 2 статті передбачає притягнення до кримінальної відпо­відальності у випадку вчинення тих самих діянь, якщо вони спричинили за­гибель людей або інші тяжкі наслідки. Під загибеллю людей розуміється смерть однієї або кількох осіб у результаті дій, передбачених статтею, поши­рення тяжких хвороб серед значного кола осіб або істотна шкода сільсько­господарському виробництву, загибель або пошкодження великої кількості сільгосппродукції, загибель або пошкодження на значних площах угідь посівів, насаджень, захворювання великої кількості худоби тощо. Під загибеллю людей слід розуміти смерть хоча б однієї людини. Інші тяжкі наслідки — це виникнення надзвичайних екологічних си­туацій, аварій, масового захворювання людей, тварин, їх смерті та загибелі;

захворювання однієї чи кількох осіб на тяжку хворобу; масове отруєння або захворювання; виникнення епідемічних чи інфекційних захворювань серед широкого кола осіб; поява виродження або видимих відхилень у розвитку дітей; значне зниження тривалості життя людей.

Коментар до статті 241. Забруднення атмосферного повітря

1. Забруднення або інша зміна природних властивостей атмосферного повітря шкідливими для життя, здоров’я людей або для довкілля речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового чи іншого виробництва внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи для

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк або-без такого.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки,-

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину — порядок охорони атмосферного повітря, встановлений з метою збереження, поліпшення та відтворення його стану, раціонального використання для виробничих потреб, відвернення і зменшення шкідливого впливу на атмосферне повітря, а також право людини на сприятливе довкілля. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути життя та здоров’я особи чи інші наслідки.

2. Предметом злочину є атмосферне повітря — природна суміш газів (кисень, азот, аргон, вуглекислий газ, неон тощо), яка знаходиться у відкритому просторі над територією України. Забруднення повітря у межах закритих виробничих приміщень за наявності до цього підстав повинне кваліфікуватись за ст. 271 як порушення вимог законодавства про охорону праці.

3. Об’єктивна сторона полягає у; 1) забрудненні або 2) іншій зміні природних властивостей атмосферного повітря шляхом насичення його зазначеними у ч. 1 ст. 241 речовинами і матеріалами, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей або для довкілля.

Під спеціальними правилами слід розуміти нормативи, які встановлюються у галузі охорони атмосферного повітря щодо: а) екологічної безпеки атмосферного повітря; б) граничне допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами; в) утворення забруднюючих речовин, які виводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об’єктів (граничні); г) використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення; д) вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів.

Порушення правил викиду в атмосферу різних забруднюючих речовин і матеріалів може відбуватись шляхом: 1) вчинення діянь, які прямо заборонені природоохоронним законодавством (наприклад, експлуатація очисних установок без фільтрів або з Їх несвоєчасною заміною, невикористання контрольної апаратури); 2) недотримання підстав, порядку, обсягу, інтенсивності та інших умов викиду забруднюючих речовин і матеріалів (перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря; викиди забруднюючих речовин без дозволу спеціально уповноважених державних органів;

залпове скидання чи випуск забруднюючих речовин замість регулярного, без використання розсіюючих пристроїв тощо).

У цьому складі злочину терміни «забруднення» та «інша зміна природних властивостей» одночасно позначають і діяння, і суспільне небезпечні наслідки.

Забруднення — це надходження в атмосферне повітря або утворення у ньому шкідливих (забруднюючих) речовин у концентраціях, які перевищують встановлені державою екологічні нормативи. Інша зміна природних властивостей — це негативне відхилення від оптимального стану атмосферного повітря Б частині його фізичних, хімічних та

біологічних властивостей, що негативним чином впливає на здоров’я людини і довкілля. Отруєння повітря є формою екоциду (ст. 441).

Злочин є закінченим з моменту, коли внаслідок забруднення або іншої зміни природних властивостей атмосферного повітря створено небезпеку для життя, здоров’я людей або для довкілля. Про поняття створення небезпеки для життя, здоров’я людей чи довкілля див. коментар до ст. 239. Забруднення атмосферного повітря, що не супроводжувалось створенням вказаної небезпеки, тягне адміністративну відповідальність (ст. ст. 78, 79 КАП).

4. Суб’єкт злочину спеціальнийце працівник підприємства, установи, організації, у зв’язку з діяльністю якого відбуваються забруднення чи інша негативна зміна атмосферного повітря і на якого покладено правовий обов’язок дотримуватись спеціальних правил з приводу забезпечення чистоти й оптимального стану атмосферного повітря.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формами вини.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 241) є спричи нення загибелі людей або інших тяжких наслідків (про їх поняття див коментар до ст. 236).

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» у редакції від 21 червня

Положення про порядок здійснення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря. Затверджене постановою КМ № 1073 від 29 грудня 1993р.

Положення про порядок встановлення рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря Затверджене постановою КМ № 1092 від З1 грудня 1993 р.

Положення про порядок видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами Затверджене постановою КМ № 364 від 29 травня 1995р

Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Затверджена наказом Міністерства охорони природного навколишнього середовища та ядерної безпеки України № 38 від 18 травня 1995 р.

Порядок розробки і затвердження нормативів гранична допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами Затверджений наказом Міністерства охорони природного навколишнього середовища та ядерної безпеки України № 75 від 19 липня 3996 р

Інструкція про встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря Затверджена наказом МЕПР № 161 від 10 жовтня 2000 р

Методика прогнозування наслідків впливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті Затверджена наказом МИС. МАП, МЕ, МЕПР № 73/82/64/)22 від 27 березня 2001 р.

Ч 1 ст 241

Строки виникнення і припинення трудових прав та обов’язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

1. Частина перша ст. 2411 КЗпП розширює перелік одиниць часу, якими вимірюються строки в трудовому праві, порівняно з правилами статей 68 ЦПК, які набули загального поширення. Цивільний процесуальний кодекс визнає за можливе обчислювати строки роками, місяцями і днями. Кодекс законів про працю допускає можливість обчислення строків також тижнями. Встановлення можливості обчислення строків також тижнями дозволило у зв’язку з доповненням Кодексу законів про працю статтею 2411 не змінювати ст. 38, 170 КЗпП та інші статті Кодексу законів про працю, які визначають тиждень як одиницю часу, яку використовують при обчисленні строків.

2. Умови формування правової держави диктують необхідність рішучого перетворення в життя букви закону. Однак правозастосовчі органи опиняються в непростій ситуації, коли сторони трудового або колективного договору порушили вимогу ст. 2411 КЗпП та обчислили строк в інших одиницях (квартал, декада тощо). Практика сьогодні вважає, що визначати в такий спосіб строки можливо. Ця практика є реакцією на зарегульованість трудових правовідносин. Дійсно, не було ніякої потреби імперативно визначати перелік одиниць часу, якими обчислюються строки у сфері, що регулюється законодавством про працю. Тому важко очікувати наближення практики до букви ст. 2411 КЗпП. Більш ймовірним є пом’якшення вимог щодо одиниць, якими будуть визначатися строки у сфері трудового права, з боку законодавця. Ці вимоги повинні зводитися до одного — строки повинні визначатися так, щоб це було однозначно зрозуміло і для сторін трудового договору, і для контролюючих правоохоронних органів, а також для суду та інших правозастосовчих органів.

3. У законодавчих актах Союзу РСР допускалося обчислення строків кварталами. Положеннями про робочий час і час відпочинку як облікові періоди (одиниці часу, які використовуються для обчислення строків) при підсумованому обліку робочого часу називаються навігаційний період або тура (час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту наступної явки на роботу після відпочинку).

4. Ст. 2411 не охоплює ні всіх одиниць, за допомогою яких сьогодні в трудовому праві обчислюються строки, ні всіх способів обчислення строків. Так, у частині четвертій ст. 183 КЗпП мова йде про строки надання жінкам, які мають дітей віком до півтора року, додаткових перерв для годування дитини. За логікою речей, такі строки можна обчислювати лише годинами і хвилинами.

5. День як одиницю обчислення строків у трудовому праві слід розуміти як календарний (добу) з нуля годин до 24 годин. Заповнюється день робочим часом та (чи) часом відпочинку відповідно до законодавства, колективного договору, правилами внутрішнього трудового розпорядку та трудовим договором. Оскільки день може заповнюватися повністю лише робочим часом або часом відпочинку, а може заповнюватися частково робочим часом, а частково — часом відпочинку, строки в трудовому праві обчислюються звичайно в календарних днях, але є випадки обчислення їх у робочих днях. Місяць і рік як одиниці часу, які використовуються для обчислення строків у трудовому праві, можуть бути календарними, астрономічними та обліковими. Календарний рік (з 1 січня по 31 грудня) і місяць (з 1 числа по останнє число місяця) використовуються як облікові періоди для обчислення норми тривалості робочого часу (особливо при підсумованому обліку робочого часу). Однак оскільки в частині першій ст. 2411 КЗпП мова йде про строки виникнення і припинення трудових прав та обов’язків, звичайно строки обчислюються в астрономічних роках і місяцях.

Виходячи з викладеного, рік, протягом якого працівник має право на одержання додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 30 днів у зв’язку з навчанням за заочною формою на третьому курсі вищого закладу освіти третього або четвертого рівня акредитації, обчислюється з дня початку навчання на третьому курсі (як звичайно, з 1 вересня) до дня закінчення навчання на цьому курсі. Обчислення строків у цьому випадку в календарних роках було б довільним, відірваним від частини першої ст. 2411 КЗпП, а також від ст. 15 Закону «Про відпустки», яка визначає тривалість додаткової оплачуваної відпустки у зв’язку з навчанням у вищому навчальному закладі за заочною або вечірньою формами на відповідному курсі вищого навчального закладу в розрахунку на навчальний рік.

6. Частини друга, третя і четверта ст. 2411 КЗпП встановлюють порядок визначення закінчення строку при обчисленні його роками, місяцями, тижнями. При цьому в кожному випадку законодавець зазначає на «відповідні» місяць і число, число і день. Однак як визначити відповідні місяць, число, день законодавець не визначає. Необхідний висновок можна зробити лише на основі частини п’ятої ст. 2411 КЗпП. Хоча в цій частині мова йде про обчислення строків, які визначаються днями, в ній сформульоване загальне правило про те, що строки обчислюються з дня, наступного після дня, з якого починається строк (дня, в який відбувся юридичний факт, який є підставою для обчислення строку).

Коли Кодекс законів про працю доповнили статтею 2411, за зразок взяли главу 7 чинного на той час Цивільного процесуального кодексу України 1963 р. (на цей час відповідні положення містяться в главі 6 Цивільного процесуального кодексу України 2004 р.). Але трудові та пов’язані з ними суспільні відносини як предмет правового регулювання істотно відрізняються від предмета регулювання процесуального права. У процесуальному праві можна знехтувати тією обставиною, оголошене судове рішення на самому початку робочого дня або в його кінці. Тому тут строк, встановлений для подання касаційної скарги, обчислюють з наступного дня (з початку наступної доби). У трудовому ж праві ніяк не можна знехтувати відрізком часу від початку робочого дня (зміни) до його закінчення. І якщо працівник у цей відрізок часу трудився, то він (цей відрізок часу) повинен бути відбитий у табелі обліку робочого часу як робочий день. Він повинен бути й оплачений. Якщо ж працівник у цей відрізок часу не трудився, день повинен бути відмічений як вихідний, святковий, неробочий, день відпустки або день прогулу без поважної причини з усіма правовими наслідками, що випливають звідси.

Прикладами таких строків, при обчисленні яких, за логікою речей, не можна знехтувати днем, з якого починається строк, є: 1) строк трудового договору; 2) строк переведення на іншу роботу; 3) строк відпустки. Якщо працівник, наприклад, приступив до роботи за строковим трудовим договором тривалістю 6 місяців 15 січня, строк трудового договору відповідно до частини п’ятої ст. 2411 КЗпП обчислюється з наступного дня, тобто з 16 січня. При такому способі обчислення шестимісячний строк мине 15 липня. Однак інспектор відділу кадрів або управління Пенсійного фонду в цьому випадку зафіксує стаж роботи тривалістю шість місяців і один день.

Вихід з цієї суперечності бачиться в такому. У випадку, коли, за логікою речей, не можна знехтувати жодним днем при обчисленні строку у зв’язку з тим, що ці дні наповнені матеріально-правовим і соціально-економічним змістом (при обчисленні строку трудового договору, строку переведення на іншу роботу, строку відпустки), строки треба обчислювати не з першого дня роботи, переведення, відпустки, а з попереднього дня, в якому відбувся юридичний факт, який дав підставу для виникнення прав та обов’язків, строки існування яких обчислюються. Таким юридичним фактом є домовленість про прийняття-вступ на роботу, або наказ про переведення на іншу роботу або наказ (чи інше розпорядження) про надання відпустки. Проблема лише в тому, що на відміну від процесуального законодавства трудове право не встановлює твердих правил про те, щоб відповідно до заяви працівника наказ про прийняття на роботу був виданий у робочий день, який безпосередньо передує тому робочому дню, з якого працівник починає трудитися, наказ про переведення на іншу роботу — у робочий день, який безпосередньо передує тому робочому дню, з якого працівник починає роботу на новому робочому місці (на новій посаді), наказ про надання відпустки — у робочий день, який передує першому дню відпустки. Відсутність суворих правил про день прийняття та оформлення відповідних рішень (домовленостей) породжує ілюзію про те, що при початку роботи за трудовим договором, наприклад, 15 січня, строк слід обчислювати з 16 січня, за умови початку роботи на новому робочому місці при переведенні 15 січня — строк переведення обчислюється з 16 січня, а при початку відпустки з 15 січня, її строк також слід обчислювати з 16 січня. Це — не так. Усі перелічені вище строки слід обчислювати з 15 січня.

7. Водночас більшість строків у трудовому праві обчислюються відповідно до букви частини п’ятої ст. 2411 КЗпП, тобто з наступного дня після дня, в якому мав місце юридичний факт, з яким закон пов’язує початок перебігу строку. Саме так, на наш погляд, слід розуміти правило частини п’ятої ст. 2411 КЗпП, хоча його формулювання «строки обчислюють з дня, наступного після дня, з якого починається строк» розуміється важко. Виходить, що строк починається у певний день, а обчислюється з наступного дня.

Наведемо приклади обчислення строків відповідно до частини п’ятої ст. 2411 КЗпП:

1) якщо заяву про звільнення подано працівником у вівторок, 15 травня 2001 року, то строк обчислюється з середи, 16 травня. В силу ст. 38 КЗпП, що зобов’язує працівника попередити власника про звільнення за два тижні, останнім днем роботи буде вівторок, 29 травня 2001 року;

2) виборний орган первинної профспілкової організації подав у вівторок 15 травня 2001 року до власника вимогу розірвати трудовий договір з керівником, оскільки він порушує законодавство про працю і не виконує зобов’язання за колективним договором. У силу ст. 45 КЗпП, яка дає керівникові та власникові право оскаржити таку вимогу в двотижневий строк, останнім днем оскарження є вівторок, 29 травня 2001 року;

3) про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП працівника попереджено письмово 12 квітня 2001 року. Відповідно до статті 492 КЗпП працівник може бути звільнений 12 червня 2001 року або в наступні дні;

4) про запровадження нових норм праці власник попередив працівників 18 травня 2001 року. Нові норми можуть відповідно до ст. 86 КЗпП застосовуватися 18 червня 2001 року і в наступні дні.

8. Лише щодо відряджень законодавець вважає за необхідне побічно встановити спеціальні правила обчислення строків. Прямо це питання законодавство не вирішує. Але встановлено, що добові відрядженому працівникові виплачуються за кожен день перебування у відрядженні, включаючи день виїзду і день приїзду (п. 1.5 розділу I Інструкції про службові відрядження в межах України і за кордон). Отже, день виїзду у відрядження і день приїзду вносяться в строк відрядження. При встановленні цього правила правотворчий орган прагнув надати відрядженому працівникові певну пільгу в порядку компенсації за використання ним свого вільного часу (часу відпочинку) для поїздки. Необхідність у такій пільзі підсилюється у зв’язку з тим, що законодавство не регулює питання тривалості робочого часу в день від’їзду працівника у відрядження і в день повернення з нього. За таких умов це питання повинне вирішуватися місцевими правилами внутрішнього трудового розпорядку або колективним договором, але на практиці часто взагалі не вирішується.

9. Слова «відповідні», «відповідне», «відповідний» в частинах другій, третій та четвертій ст. 2411 КЗпП слід розуміти, як ті ж (місяць і число, число місяця, день тижня), у які відбувся юридичний факт, який породив потребу в обчисленні строку. Якщо такий факт відбувся, наприклад, у понеділок, а строк встановлено тривалістю два тижні, він минає в понеділок (через два тижні після настання юридичного факту).

10. Хоча частина п’ята ст. 2411 КЗпП присвячена обчисленню строків, які визначаються днями, в ній міститься загальне правило про те, як встановити закінчення строку, якщо його останній день припадає на святковий, неробочий або вихідний день. У цьому випадку днем закінчення строку вважається найближчий робочий день. Поширення цього правила на строки, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, уявляється таким, що повністю відповідає змісту частини п’ятої ст. 2411 КЗпП, оскільки у всіх цих випадках закінчення строку відбувається в якийсь день, тобто в обчисленні строку на заключній стадії виникає необхідність перейти на обчислення строку в днях, або встановити останній день строку.